Водне господарство в системі народно-господарського комплексу

Вода є одним з найважливіших компонентів біосфери, основою життя на Землі; від її нестачі чи надлишку гинуть люди і навіть цілі народи та цивілізації.

У наш час природні, гідрологічні, гідрометеорологічні, гідрохімічні, гідрогеологічні, гідробіологічні та інші процеси, в яких бере участь вода, змінюються під впливом діяльності людини. Одним з основних видів антропогенного впливу на стан і режим водних ресурсів та водних об’єктів є характер землеробства на водозбірних площах, регулювання стоку, промислове, сільськогосподарське та комунальне водопостачання. Збільшуються об’єми стічних вод і маса забруднюючих речовин у них.

Надмірна зарегульованість водного режиму разом із забрудненням ґрунтових і поверхневих вод нітратами, отрутохімікатами, важкими металами (домішками мінеральних добрив), тваринницькими стоками, урбанізацією, знелісненням тощо призводить до порушення водного циклу. Поряд з руйнуванням режиму  стоку через інтенсивне використання підземних вод їх рівень в окремих місцях значно (до 100 м) знизився, тобто змінився і режим вод у підземній сфері.

Нарешті зміна клімату внаслідок парникового ефекту може спричинити виникнення та розширення азидних зон у різних регіонах світу. Однак ані ймовірність, ані масштаб цих процесів сьогодні не можуть бути достовірно оцінені.

Кількісне виснаження водних ресурсів–це лише один бік проблеми. Другий бік – якісне їх "виснаження", тобто забруднення води. У наш час забруднюється більше води ніж використовується. Один кубометр забраної, а потім повернутої до джерела забрудненої води псує у п’ять-десять разів, а іноді й більше води. Крім того, в забруднених водах дедалі більше виявляють речовин, яких немає у природі і які вона не може знешкодити. Ці забруднення поширюються з місць своєї появи і завдають значної шкоди всьому живому, не виключено що й на генетичному рівні.

Для самоочищення та самовідновлення природі необхідний час, а інтенсифікація людської діяльності не дає цього часу водним ресурсам. І все при тому, що у світі не вистачає води для питного водопостачання. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, в країнах, що розвиваються, протягом 1980–1990рр. Одержали належне водопостачання 1348 млн. чол. Найкращих результатів досягнуто в Азії та Океанії, де за цей час воду одержали понад 1 млрд. чол. У той же час в Африці, у напівпустелі Кахель (на південь від Сахари) кількість населення, яке не має належного питного водопостачання, збільшилася на 29%. За прогнозами цієї організації в 2010 р. Належного питного водопостачання буде позбавлено понад 1 млрд. міських жителів. Сьогодні третина населення Землі відчуває нестачу питної води.

Згадані проблеми, пов’язані з водними ресурсами, характерні також і для України, де вже є усі ознаки екологічної катастрофи, зумовлені насамперед станом водних ресурсів.

Які ж основні ідеї можна покласти в основу концепції відродження нормального природного чи близького до нього стану водних і навколо водних екологічних систем?

Такою ідеєю може бути встановлення на державному рівні статусу кожного водного об’єкта (річки, озера і т. д.) як біологічної системи. Будь-які види  використання  водойм слід вважати  менш важливими.  Воно може вестися в межах, що не порушують нормального функціонування екосистеми, яка забезпечує належну чистоту вод та відтворення біологічної продукції.

Досить близькими до цієї ідеї є рекомендації, розроблені в 1990 – 1992 рр. представниками урядів країн Європейської економічної комісії ООН з проблем навколишнього середовища і водних ресурсів після вивчення та узагальнення передового досвіду країн Європи і Північної Америки. Свої рекомендації  вони  назвали "Керівні засади екосистемного підходу до водогосподарської діяльності". Ці засади (принципи) сформульовані таким чином:

• політика повинна  мати  попереджувальний,  а  не  реактивний  характер  і бути  орієнтована  на  причини, чинники впливу, а не на боротьбу із симптомами;
• розвиток співробітництва і відчуття спільної відповідальності за охорону навколишнього середовища працівників управлінських, директивних органів і водокористувачів; необхідно сприяти здійсненню принципу "забруднювач платить";
• весь водозбірний басейн має розглядатися як природна одиниця, щодо якої здійснюється комплексна, водогосподарська діяльність, що ґрунтується на екологічному підході, причому для басейнів великих річок слід враховувати наявність у них географічної мозаїки різноманітних екосистем;
• кінцевою метою політики раціонального водокористування повинні бути збереження, а там, де це можливо, відновлення водних систем до рівня, близького до їх первісного природного стану;
• оцінка екосистеми має ґрунтуватися на комплексних критеріях з погляду якості і кількості водних ресурсів, а також щодо флори і фауни;
• водне, а також суміжні законодавства повинні відображати функції води як засобу підтримання екосистеми; генеральні плани водогосподарської діяльності розглядаються як важливий інструмент, що ґрунтується на екосистемному підході до водогосподарської діяльності. Для забезпечення належної ефективності екосистемного підходу необхідно використати всі можливі види контролю, які охоплюють всі можливі види контролю, які охоплюють різні джерела забруднення, включаючи кислотні опади й вимивання забруднень із ґрунту.

На жаль, за минулі роки, за винятком окремих спроб вирішили ті чи інші питання охорони навколишнього середовища, не було досягнуто значного прогресу в цій області, і навколишнє середовище нашої планети, насамперед водні ресурси, продовжує деградувати.

Отже, проблеми збереження та відродження природного середовища, передусім чистоти повітря, води і ґрунтів, мають інтернаціональний