Водне господарство в системі народно-господарського комплексу

Середньодобове споживання води в Україні становить 270 л на одну людину. Проте в ряді міст (Херсон,Одеса, Донецьк, Харків, Маріуполь, Рівне та ін.) цей показник перевищує 400, а в деяких навіть досягає 450–500 л/добу (Дніпропетровськ, Львів, Київ, Луганськ, Севастополь, Запоріжжя).

Майже половина забраної води скидається в річки та водойми у вигляді стічних і дренажних вод.

При  збереженні  існуючого  становища  з   використанням  водних  ресурсів   можливі  антропогенні   зміни призведуть до зниження водозабезпеченості держави.

 

 

Створення замкнутих (безстічних) систем водопостачання – основний напрям скорочення використання свіжої води і запобігання скидам стічних вод. Ці системи є складною частиною безвідходних технологій, в основу яких покладено комплексне використання сировинних ресурсів, що відповідає економічним і природоохоронним вимогам. Розробку систем у проектах слід пов’язувати із застосуванням новітніх методів очищення стічних вод, що забезпечують одночасне вивільнення з них і утилізацію цінних для народного господарства речовин.

• впровадженні безводних або маловодних технологій на підприємстві;
• виявленні та очищенні найбільш концентрованих локальних потоків стічних вод;
• включенні схеми обробки цих вод у технологічний процес;
• створенні локальних замкнутих циклів;
• повторному використанні стічних вод в інших процесах;
• використанні очищених господарсько-побутових стічних вод у технічних потребах; створенні без продувних зворотних циклів;
• використанні свіжої річкової води тільки для спеціальних потреб і поповнення втрат у різних системах.

У   деяких  випадках  вартість  очищення  стічних  вод  для   використання   їх   у   системах   промислового водопостачання може бути значно нижчою від вартості їх очищення при скиді у водойми. Під час експертизи проектів треба перевіряти наявність і повноту розробки заходів щодо створення замкнутих (безстічних) систем водозабезпечення з необхідним техніко-економічним та природоохоронним обґрунтуванням.

У системах повторного водопостачання в промисловості використовується 53,4 млрд. м3/рік. Найбільша економія свіжої води досягнута в паливній, хімічній, нафтохімічній промисловості та чорній металургії.

Теплові електростанції є найбільш  водомісткими  промисловими  підприємствами. Тимчасом як водоспоживання в цілому в промисловості постійно знижується за рахунок впровадження більш досконалих технологій,  у тепловій  енергетиці  воно  зростає.  Замкнуті  поворотні  системи  водопостачання  вводяться  на об’єктах енергетики  дуже  повільними темпами.  Великі ГРЕС і АЕС  працюють,  як  правило,  на  прямоточних системах водопостачання й спричинюють теплове та хімічне забруднення водойм.

Основним напрямом економного і раціонального використання водних ресурсів у теплоенергетиці є зниження питомого споживання свіжої води за рахунок:

• встановлення більш сучасного енергетичного обладнання; застосування поворотних систем технічного водопостачання;
• застосування хімообробки добавленої води поворотних систем;
• поворотного використання замаслених й замазучених вод;
• застосування випаровувальних установок високо мінералізованих вод;
• максимального скорочення фільтрації із золовідвалів та застосування сухого золоочищення.

Фактична економія води в зрошувальному землеробстві може бути досягнута за рахунок удосконалення технічних засобів і організаційних заходів.

В цілому по Україні ККД зрошувальних систем досить високий і дорівнює 0,82, а по системах, збудованих останнім часом, із закритою  мережею та  сучасною широкозахватною  дощувальною  технікою –  0,90  –  0,98. Водночас є окремі системи, побудовані в 60-х  і на  початку  70-х  років,  частина каналів  яких побудована в земляних річищах, мають застарілу дощувальну  техніку  й  відповідно  досить  низький  ККД– 0,67–0,70. Ці системи потребують реконструкції.

Підвищення ККД при реконструкції міжгосподарської і внутрішньогосподарської мережі сприятиме створенню задовільної меліоративної  обстановки  на  зрошуваних  та  прилеглих  до  них  землях,  а  також  підвищенню надійності і довговічності зрошувальних систем, хоча й не забезпечить помітного зниження водоспоживання на системах, побудованих на початку 70-х років. Значно більший ефект дають автоматизація на великих системах водорозподілу та скорочення невиробничих скидів на міжгосподарській мережі.

Найбільшої  економії поливної води на одиницю площі одержують при використанні систем мікро зрошення–крапельного і підкронового, при яких зрошувальні норми в 2–2,5 рази менші, ніж за традиційних способів поливу.

Головну роль у скороченні невиробничих втрат води і фактичного водоспоживання на зрошення повинні відіграти інформаційно-дорадчі системи оперативного планування зрошення, які враховують особливості ґрунтів, їх вологість, якість опадів, фазу розвитку рослин, пріоритет зрошення культур у сівозміні. Дальше зменшення використання води для зрошення відбуватиметься поряд із удосконаленням поливної техніки, засобів автоматизації та водообліку.

 

Розвитку сільськогосподарського водопостачання в Україні приділяють недостатньо уваги. Як результат цього сучасний рівень сільськогосподарського водопостачання характеризується невисокими показниками. В Україні із 28,7 тис. сільських населених пунктів централізованим водопостачанням забезпечено 3,4 тис. Близько 600 сільських поселень південних областей із населенням 300 тис. чол. для господарських потреб використовують привезену воду.

Відносно більшим рівнем розвитку характеризується водопостачання виробничого сектора. Так, суспільне тваринництво забезпечене централізованим водопостачанням у середньому на 83–85%, каналізацією–більш як 6%, промисловість у сільській місцевості–відповідно на 67 і 12%.

Питомі витрати води на господарські потреби населення в середньому по Україні становлять 55 л/добу на одного