Вплив громадсько-політичної та літературної діяльності Уласа Самчука на розвиток української національної свідомості (1920-і-1990-і роки)

Емпіричною основою для дослідження процесу формування суспільно-політичних поглядів У. Самчука стали основні факти його біографії – до початку першої еміграції. Розглядаються причини, які спонукали У. Самчука нелегально покинути у 1927 р. Польщу: його арешт і ув’язнення у 1924 р. та подальший нагляд поліції за ним, неможливість продовжити навчання, мобілізація до польського війська. Аналіз причин еміграції У. Самчука та нелегальний спосіб її здійснення дозволяють кваліфікувати її як політичну.

Прослідковується еволюція світоглядних і суспільно-політичних поглядів У. Самчука у 1920-х роках – від націонал-комунізму до інтегрального націоналізму.

У другому підрозділі “Початок громадсько-політичної діяльності Уласа Самчука (перша половина 1930-х років) ” узагальнено та проаналізовано “празький період” його біографії. Переїхавши на рубежі 1920-х-1930-х років до Праги, У. Самчук опинився в одному з головних епіцентрів наукового, культурно-мистецького, політичного життя української міжвоєнної еміграції.

Будучи у Празі, він відвідував відділ філології Українського вільного університету, зібрання українського студентського товариства “Зарево”, був членом Українського історико-філологічного товариства, Союзу українських журналістів і письменників на чужині.

У 1930-х роках У. Самчук пов’язав свою громадсько-політичну діяльність з націоналістичним підпіллям, тісно співпрацював з УВО-ОУН. Формально він не був членом цих організацій, що утруднювало наше дослідження. Як свідчать виявлені нами факти, У. Самчук відігравав помітну роль в УВО-ОУН як публіцист, літератор, публічний промовець. Особливо тривалим був період його співробітництва з часописом “Сурма”, пов’язаний із важливими суспільно-політичними подіями на західно-українських землях на початку 1930-х років, зокрема, з організацією масового спротиву режимові “санації”. З 1937 р. У. Самчук очолив секцію мистців, письменників і журналістів у новоствореній Культурній референтурі Проводу українських націоналістів (ПУН). За завданнями ПУНу, впродовж 1930-х років У. Самчук часто відвідував різні європейські міста – Берлін, Париж, Рим, Дрезден, Флоренцію, Венецію, майже щоліта бував на Закарпатті.

“Празький період” став найпліднішим у творчій біографії У. Самчука. У цей час були написані і видані найрезонансніші його твори – трилогія “Волинь” (Львів, 1932-1937), романи “Гори говорять! ” (Чернівці, 1934), “Марія” (Львів, 1934), “Кулак” (Чернівці, 1937).

Третій підрозділ другого розділу “Політична і журналістська діяльність Уласа Самчука в період Карпатської України (1938-1939 рр.) ” присвячений аналізові ролі, яку зіграли українські еміграційні політичні сили, в першу чергу ОУН, серед посланців котрої на Закарпатті

перебував У. Самчук, у проголошенні Карпато-Української держави. Функціонально роль Культурної референтури ПУНу у подіях

на Закарпатті 1938-1939рр. полягала, насамперед, у налагодженні ефективної культурно-освітньої та пропагандивно-агітаційної роботи серед населення краю. Зусилля представників еміграційної та місцевої еліти були об’єднані в організаційних рамках Української мистецької громади “Говерля”, до якої, серед інших, належав У. Самчук. Громада провадила культурно-освітній лекторій, що систематично діяв у Хусті, а несистематично, у виїздах – на провінції. Від “Говерлі” У. Самчук “об’їхав з промовами цілу країну, не минувши ні одного міста, містечка і навіть більших сіл”. Окрім того, У. Самчук виконував обов’язки референта пропаганди Українського національного об’єднання, публікував агітаційні матеріали напередодні виборів до Сейму Карпатської України.

Період 1938-1939 рр. став важливим етапом у кристалізації журналістської майстерності У. Самчука. Документом доби Карпатської України є серія з 15 репортажів, видрукуваних ним у газеті “Українське слово” (Париж), в якості спеціального кореспондента якої У. Самчук офіційно перебував на Закарпатті. А. Власенко-Бойцун називає його у цьому зв’язку “звітодавцем командування Карпатської Січі” до згаданого часопису.

Не отримавши зовнішньополітичної підтримки і визнання, Карпато-Українська держава виявилась нежиттєздатною під натиском угорської агресії. Невдача з утвердженням Карпато-Української державності, стала, на нашу думку, однією з причин наступного розколу ОУН, коли перед українським націоналістичним рухом постала дилема: розраховувати у боротьбі за українську незалежність на допомогу зовнішніх сил, насамперед Німеччини, чи орієнтуватись на власні сили. З іншого боку, блискавичність і організаційна стрункість подій на Закарпатті породили ілюзію в тому, що подібне можна буде повторити після початку радянсько-німецької війни.

У третьому розділі “Політична і журналістська діяльність Уласа Самчука в період Другої світової війни” розглянуто вплив У. Самчука, опосередкований через організаційні структури, до яких він належав (ОУНм, Українська рада довір’я, видавництво і газета “Волинь”, німецьке пресове агенство ДНБ) на розвиток підокупаційної ситуації в Україні. Аналіз проблеми здійснювався у двох площинах з метою виявлення діяльнісного та творчого впливу У. Самчука на розвиток української національної свідомості.

У першому підрозділі третього розділу “Улас Самчук і газета “Волинь” (1941-1943 рр.) ” через призму редакторської і журналістської діяльності У. Самчука досліджено участь в подіях Другої світової війни представників української еміграції, об’єднаних навколо Культурної референтури ПУНу. Функціональний аналіз діяльності Української ради довір’я на Волині, видавництва та часопису “Волинь” в Рівному дав можливість розкрити завдання і методи їх реалізації, які ставила перед собою у 1941-1943 рр. ОУНм. Зокрема, це спроба на початку

радянсько-німецької війни досягти політичного компромісу з німецькою окупаційною владою у питанні відновлення української державності, використання пропагандивно-видавничої справи для активізації впливу на українську національну свідомість та з метою створення українських владних інституцій. Редакторська діяльність та публіцистика У. Самчука зіграли тут особливу роль, як фактор пробудження національної свідомості українського населення на території рейхскомісаріату “Україна”, що, в свою чергу, стало важливою передумовою для початку