Вплив громадсько-політичної та літературної діяльності Уласа Самчука на розвиток української національної свідомості (1920-і-1990-і роки)

На основі скрупульозного аналізу всього написаного і опублікованого У. Самчуком впродовж 1941-1943 рр., а також німецьких архівних джерел, де мельниківський рух і У. Самчук розглядаються як ворожі щодо Третього рейху, спростовано звинувачення проти нього у співпраці з окупантами як редактора “Волині” і кореспондента ДНБ.

У другому підрозділі “Вплив літературної творчості Уласа Самчука на розвиток національної свідомості українців у 1930-1940-х роках”

на основі залучення широкого масиву різноманітних за походженням джерел (періодика, мемуари, епістолярій, документи установ і

організацій) показано суттєвий вплив літературної творчості

У. Самчука на становлення національної свідомості та розгортання українського національного-визвольного руху.

Причини, які зумовили це явище, полягали у тематиці творів письменника, ідейній спрямованості його творчості, створенні галереї образів вольових, національно свідомих і переконаних людей, які стали прикладом для наслідування, особливо для західноукраїнської молоді.

Громадський розголос і національно-виховне значення творчості У. Самчука прослідковано на трьох умовних рівнях:

- оцінка книг У. Самчука українською та іншомовною літературною критикою, в тому числі через присудження їм літературних премій і нагород;

- ставлення до творчості У. Самчука з боку владних структур в Україні – польських, радянських і німецьких;

- оцінка впливу літературної творчості У. Самчука на формування української національної свідомості у 1930-х-1940-х роках шляхом залучення свідчень сучасників.

У четвертому розділі “Роль Уласа Самчука в розбудові Мистецького українського руху і повоєнній самоорганізації української діаспори” з’ясовано основні факти біографії, значення громадсько-політичної діяльності та художньої творчості У. Самчука з 1945 по 1987 р.

У першому підрозділі “Концепція “синтези” Уласа Самчука як спроба втілення української державницької ідеї” виокремлено

”діпівський” період його діяльності. Опинившись після закінчення

Другої світової війни у таборах переміщених осіб, У. Самчук очолив Мистецький український рух (МУР). МУР, який об’єднав митців різної політичної орієнтації, мав стати, на думку його голови, організаційним інструментом для вироблення і переведення у площину практичної діяльності нової, “синтетичної” української державницької ідеології. “Концепція синтези” У. Самчука виявилась закономірним підсумком його громадсько-політичної еволюції, зміни ним “націоналістичного світогляду… на демократичний”. Вона полягала у запереченні партій та партійної ідеології і обгрунтуванні необхідності появи “синтетично думаючих людей”, які мають взяти на себе ведучу роль у національному проводі. Українська еміграція, розведена політичним протистоянням в різні сторони, не була готовою до адекватного сприйняття Самчукової “синтетичної концепції”. Для реалізації своїх ідей голова МУРу не проявив також достатнього організаційного хисту. Водночас, інституційна конверсія українських політичних партій на еміграції і пошук політичного консенсусу між ними дали помітні результати в середовищі української діаспори в Європі та на американському континенті у 1950-х-1980-х роках.

У “діпівський” період У. Самчук видрукував романи “Юність Василя Шеремети” (Мюнхен, 1946-1947), “Морозів хутір” (Регенсбург, 1948), які художньо відобразили світоглядні та ідеологічні пошуки і еволюцію письменника.

У другому підрозділі “Громадська та публіцистична діяльність Уласа Самчука після виїзду до Канади (кінець 1940-х-перша половина 1980-х років) ” підсумовано наслідки творчої та громадської діяльності У. Самчука на американському континенті. Серед них участь у заснуванні та роботі організації українських письменників “Слово”, членство в Українській вільній академії наук, діяльності ряду громадських і політичних організацій – Союзу українських жертв радянської окупації, Української революційно-демократичної партії, Організації демократичної української молоді, Української національної ради, Українського національного союзу та ін. У. Самчук входив до комісії – журі конкурсу проектів пам’ятника Шевченку у Вашингтоні, здійснив велику кількість поїздок Америкою і Європою, співпрацював з багатьма періодичними виданнями, опублікувавши з кінця 1940-х до 1970-х років в українських еміграційних часописах 55 статей на різноманітну тематику – від політичних коментарів до літературно-мистецьких оглядів і портретів.

Більшість художніх та мемуарних творів У. Самчука “канадського” періоду були видані у Вінніпезі зусиллями товариства “Волинь” та Інституту дослідів Волині: “На білому коні” (1972), “На коні вороному” (1975), “Плянета Ді-пі” (1979), “Втеча від себе” (1982). Інші книги У. Самчука, видані у 1950-х-1970-х роках: “П’ять по дванадцятій” (Буенос-Айрес, 1954), “Темнота” (Нью-Йорк, 1957), “Чого не гоїть огонь” (Нью-Йорк, 1959), “На твердій землі” (Торонто, 1967), “Живі

струни” (Детройт, 1976). У 1980 р. У. Самчук висувався на здобуття Нобелівської премії з літератури, хоча її не отримав.

“Канадський” період життя і діяльності У. Самчука характерний тим, що письменник постійно знаходився в епіцентрі подій, що відбувались в середовищі української діаспори. Його намагання досягти об’єднання різних політичних, громадських, культурних чинників на позаідеологічних, позапартійних засадах стали складовою частиною створення Світового конгресу вільних українців. У Канаді У. Самчук значно поповнив свій журналістський і літературний доробок, у якому відбились ідейні пошуки української еліти впродовж ХХ ст.

Помер Улас Самчук 9 липня 1987 р. в Торонто, де і похований.

У п’ятому розділі “Вплив публіцистики та художньої творчості Уласа Самчука на розвиток української національної свідомості в кінці 1980-х-1990-х роках” означене явище досліджується через реальну присутність в громадсько-політичному і культурному житті України художніх творів і публіцистики письменника, які знаходять адекватне суспільне поцінування. Зокрема, вивчення художніх творів У. Самчука введено до програми з української літератури для середніх загальноосвітніх шкіл; публіцистичні твори У. Самчука неодноразово передруковувались у періодиці; у Рівному відновлено видання газети “Волинь”, яка задекларувала себе