Вплив масажу на відновлення периферійного кровообігу після тренувальних навантажень у кваліфікованих бігунів на середні дистанції

Практична значимість роботи полягає в обгрунтуванні оригінального підходу до оцінки функційної підготовленості спортсмена за станом м’язового кровообігу у нижніх кінцівках; можливості індивідуального підходу до відновлювальних заходів (масаж) під контролем стану м’язового кровообігу (Акт впровадження від 11. 06. 98р.) ; можливості ефективного керування ростом спеціальної працездатності бігуна на середні дистанції. 

Основні положення дисертації, які виносяться на захист: 

- характер зрушень регіонарного (кровообіг у нижніх кінцівках) кровообігу під час порушення адаптації до тренувальних навантажень; внесок рефлекторної компоненти у механізм дії масажу; вплив масажу (ручного та апаратного) на кровообіг у нижніх кінцівках бігуна на середні дистанції. 

Особистий внесок дисертанта полягає у самостійному проведенні серії сеансів масажу (ручний та вібраційний), організації груп піддослідних, участі у проведенні педагогічних тестів та реєстрації параметрів кровообігу, пошуку та систематизації літератури за темою дисертації. 

Апробація результатів роботи. Результати роботи обговорені на конференціях молодих вчених, Українському з’їзді фізіологів, конференціях відділу НДІФКС. 

Публікації за темою дисертації. Опубліковано 5 друкованих робіт у збірках наукових праць та журналах. 

Структура та обсяг роботи. Дисертація викладена на 162 сторінках, складається зі вступу, 3-х глав, обговорення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій, акту впровадження. Бібліографічний вказівник вміщує 253 джерела, у тому числі, 78 іноземних. Дисертація ілюстрована 21 малюнком, кількісні характеристики представлені у 13 таблицях. 

 

 

У розділі І проаналізовані сучасні уявлення про механізм впливу масажу на відновлення організму спортсмена. Показана адаптація бігуна на середні дистанції до тренувальних та змагальних навантажень. 

Особливістю адаптації у спорті, на відміну від інших галузей людської діяльності, є її багатоступінчатість. Згідно з уявленнями В. М. Платонова (1992) у структурі багаторічної підготовки спортсмена виділяють, в крайньому разі, п’ять ступенів або етапів, які охоплюють залежно від виду спорту 6-8 або 20-25 і більше років. В той же час кожний рік підготовки можна розділити на 1-4 макроцикли. Кожний з таких макроциклів завершується відповідльним змаганням, яке вимагає спеціальної підготовки та, природньо, нового більш високого рівня адаптації спортсмена. Довготривала адаптація розвивається на підгрунті багаторазового повторення адаптації, характеризується вона формуванням структурного “сліду” на субклітинному рівні (Меєрсон Ф. В., 1998; Платонов В. М., 1998), а саме, активізацією синтезу нуклеїнових кислот та білків у мітохондріях активних клітин. Одночасно розвивається гальмування функцій неактивних систем, у клітинах яких утворення нуклеїнових кислот зменшується. 

У сутності ця сторона процесу адаптації прослідковується у визначенні адаптації як розширення можливостей організму людини пристосовуватися до умов зовнішнього та внутрішнього середовища, які змінюються, з мінімізацією “ціни” за це (Солодков, 1996). Необхідно враховувати гетерохронність процесу адаптації у різних фізіологічних системах організму спортсмена, що має велике практичне значення під час регламентаціїї різних тренувальних навантажень. 

Раціонально побудований тренувальний процес передбачує використання трьох перших стадій адаптації. 

Біг на середні дистанції належить до циклічних видів спорту з переважно аеробним видом енергозабезпечення, тренування бігуна – це більшою мірою тренування на витривалість (Сіренко В. А., 1980; Суслов В. П., 1982). Під час змагального бігу на середні дистанції визначальною особливістю витривалості спортсмена є результативність її виявлення за умов обмеженого часу, який необхідний для подолання конкретної дистанції, в даному випадку йдеться про спеціальну витривалість (Набатнікова М. Л., Івочкін В. В., 1976). 

Спеціальна витривалість бігунів на середні дистанції, в основному, залежить від двох компонентів: 1) потужності кисневотранспортної системи; 2) функційного вдосконалення нервово-м’язового апарату. Лімітуючою системою вважають серцево-судинну, дійсно, у процесі зростання спортивної майстерності, у підгрунті чого лежить інтенсифікація тренувальних навантажень може прийти спадково обумовлена межа можливостей даної системи. Зараз ще недостатньо вивчені адаптаційні процеси у працюючих м’язах під час реалізації навантажень, які призначені для тренування спеціальної витривалості (Сіренко В.А., 1980, 1990; Сіренко В.А., Жданович Л.М., 1983; система загальноєвропейських тестів для оцінки фізичного стану людини, 1994). Разом з цим, мається на увазі вдосконалення біоенергетичних можливостей спортсмена, збільшення спеціальних силових здібностей, які полегшують пересування бігуна. 

Адаптаційні зміни бігуна під впливом тренувальних навантажень можуть протікати у таких напрямках: накопичення структурних елементів в органах, які забезпечують приріст функційного резерву, вдосконалення координації рухів, оптимізація регуляторних механізмів, тренованість психічних реакцій (Петровський В.В., 1986). 

За звичай слід підкреслити, що весь комплекс адаптаційних змін розвивається лише за умов оптимальної інтенсивності та обсягу тренувальних навантажень. Тому, згідно з нашим уявленням, набуває великого значення накопичення практичних знань про вплив тренувальних навантажень з оптимальною адаптацією до них та про виявлення порушень адаптації у ході тренувального процесу (Довгань В.І., 1979; Журавльова А.М., 1983; Зайцев Л.Г. із співавт., 1989; Ященко А.Г., 1996-1998). 

У підрозділі І. 2 проаналізовані основні матеріали, які стосуються втомлення бігуна на середні дистанції. 

Згідно із загальноприйнятим визначенням, втомлення є сукупністю змін у фізичному та психічному стані людини, які розвиваються у результаті діяльності та ведуть до тимчасового зниження її ефективності. Суб’єктивне відчуття втомлення називається втомою (Медведєва М.І., 1977).