Вуличне освітлення як складова модернізації міст України (ХІХ – початок ХХ ст.)

нігівська губернія). До того ж суто електрикою освітлювали Бердичів (221*), Бердянськ (196), Охтирку (150), Немирів (13) та Новий Буг (5) . Багато електричних ліхтарів було встановлено у Києві, Харкові та Катеринославі (див. табл. 2). Останній за їх чисельністю поступався лише Петербургу (2848) і значно випереджав такі міста, як Варшава (683) та Москва (322) .

Вуличне освітлення в міських поселеннях українських губерній

на початку ХХ ст.  

Таблиця 1

 

За інформацією Центрального статистичного комітету, у 1910 р. в українських губерніях зросла кількість міських поселень із газовим освітленням – 26 проти 4 у 1904 р. Окрім Одеси, Києва та Харкова, в яких найбільше використовували газ, нараховувалося ще 11 населених пунктів, де було від 10 до 40 подібних вуличних ліхтарів та 12 – з одним або кількома світильниками. Але ці дані потребують ґрунтовнішого вивчення, оскільки, на наш погляд, малоймовірно, що всюди використовували саме світильний газ. Там, де кількість ліхтарів не перевищувала 10-ти, місцеві органи влади, відповідаючи на запитання анкети, насправді могли мати на увазі газолін. Це підтверджує й наведений вище приклад з єлисаветградською думою.

Утім на початку ХХ ст. лідируючі позиції серед матеріалів для організації штучного освітлення вуличного простору міст залишалися за гасом. В Україні кількість гасових ліхтарів більше, ніж у 6 разів перевищувала електричні та газові (див. табл. 1). Таку популярність і розповсюдженість можна пояснити кількома факторами. По-перше, доступністю горючої рідини та нескладністю улаштування й експлуатації цих джерел світла. Подруге, удосконаленням самої технології, прикладом якого і став гасовий світильник. За конструкцією це фактично була модель олійної лампи, створеної швейцарським хіміком Франсуа Амі Арґаном (лампа Арґана), в якій почали спалювати гас. Це, своєю чергою, збільшило силу світла й освітленість простору. Тому гасові вуличні ліхтарі ще довго конкурували з електричними.

Серед губернських міст досить добрим зовнішнім освітленням вирізнявся Київ, де один ліхтар припадав на 16, 2 сажня протяжності вулиць. Він входив до п’ятірки губернських центрів так званої Європейської Росії з хорошим рівнем освітленості. Його випереджали тільки Петербург (11, 1 саж.) та Москва (13, 5 саж.). Майже однаковою була достатність вуличного світла в Кам’янці-Подільському та Нижньому Новгороді – 17, 6 і 17, 7 сажнів відповідно. У найгіршому стані перебував Житомир, де, попри переважання електричних, ліхтарів було дуже мало. Освітлення інших адміністративних центрів українських губерній за тогочасними критеріями вважалося задовільним, а середній показник становив 1 ліхтар на 85, 8 саж., тоді як в Європейській Росії – на 91, 3 саж.   Скрізь, окрім Сімферополя, з’явилися електричні світильники, а Катеринослав став одним із двох (ще Уфа) у цій частині імперії та єдиним в Україні губернським містом, у якому в 1910 р. при освітленні громадського простору не використовували гас (докл. див. табл. 2).

Забезпеченість адміністративних центрів українських губерній вуличним освітленням у 1910 р. 37

Таблиця 2

 

Загалом на початку ХХ ст. більшість міських поселень у темну пору доби освітлювалися, але мало. Подекуди зовнішнього освітлення й зовсім ще не було. Проте саме наявність спеціально встановлених ліхтарів як частини вуличного простору стала одним із виразних показників його модернізації. У цьому контексті українські міста, порівняно з іншими в Російській імперії, досягли помітних результатів. І хоча містяни часто скаржилися на недостатність та незадовільність освітлення вулиць, для них воно було предметом гордості, уособленням добробуту та кращого життя.

 

 

1. 1880 rik: pochatok vulychnoho osvitlennia u Vinnytsi. (September 28). Retrieved April 20, 2017, from http: //urban. vn. ua/1880-rik-pochatok-vuly-chnogo-osvitlennya-u-v/87 [in Ukrainian].
2. Bagalej, D. I., & Miller, D. P. (1905). Istoriya goroda Xar’kova za 250 let ego sushhestvovaniya (s 1655-go po 1905-j god)  (Vol. 1: XVII-XVIII vv.). Kharkov: Parovaya tipografiya i litografiya M. Zil’berberg i S-v’ya. [in Russian].    
3. Bagalej, D. I., & Miller, D. P. (2004). Istoriya goroda Xar’kova za 250 let ego sushhestvovaniya (s 1655-go po 1905-j god)  (Vol. 2: XIX – nachalo XX v.). Kharkov. [in Russian].
4. Klishch, O. A. (2016). Svitlova instaliatsiia iak zasib kompozytsijnoho for- muvannia obrazu mis ’koho prostoru [Light installation as a means of compositional forming of an image of the urban space] (Candidate’s thesis). Lviv. [in Ukrainian].
5. Koshman, L. V. (2008). Gorod i gorodskaya zhizn’ v Rossii XIX stoletiya: Social’nye i kul’turnye aspekty. Moscow: ROSSPEN. [in Russian].
6. Kotys, S. (2013, September 26). Vid hasu do natriiu: istoriia luts’koho likhtaria. Retrieved April 20, 2017, from http: //www. volynpost. com/articles/293-vid-gasu- do-natriyu-istoriia-luckogo-lihtaria [in Ukrainian].
7. Landau, Yu. O., Sihal, I. Ya., & Dubovskoi, S. V. (Eds.). (2013). Enerhetyka: istoriia, suchasnist’ i majbutnie (Vol. 2: Piznannia j dosvid – shliakh do suchasnoi enerhetyky). Kyiv. Retrieved April 20, 2017, from http: //energetika. in. ua/ua/books/book-2/part-3/section-15/15-2 [in Ukrainian].
8. Luppov, S. P. (1957). Istoriya stroitel’stva Peterburga v pervoj chetverti XVIII veka. Moscow; Leningrad: Izd-vo Akademii nauk SSSR. [in Russian].
9. Makarov, A. N. (2005). Malaya e’nciklopediya kievskoj stariny (2th ed.). Kyiv: Dovira. [in Russian].
10. Polischuk, V. (2014). Zrobleno v Yelysavethradi. Kirovohrad. [in Ukrainian].
11. Portnova, T. (2008). Mis’ke seredovysche i modernizatsiia: Katerynoslav sere- dynyXIX-pochatkuXXst. Dnipropetrovsk: Innovatsiia. [in Ukrainian].
12. Pryshchepa, O. P. (2010). Mista Volyni u druhij polovyni XIX – na pochatku XXst. Rivne: PP DM. [in Ukrainian].
13. Schivelbusch, W. (2014). Rozchaklovana nich. Do istorii shtuchnoho svitla u XIX stolitti [Lichtblicke. Zur Geschichte der künstlichen Helligkeit im 19. Jahrhundert]. (O. Yudin, Trans.). Kyiv: Nika-Tsentr. [in Ukrainian].
14. Shara, L. (2008). Komunal’ne hospodarstvo Chernihova: z istorii rozvytku. Siverians’kyj litopys, 2, 45-54. [in Ukrainian].
15. Sliudikova, T. (2009). Zabudova i blahoustrij m. Kyieva v XIX-XX st. (za dokumentamy kyivs’kykh derzharkhiviv). Arkhivy Ukrainy, 3/4, 47-65. [in Ukrainian].
16. Slobodianiuk, P. (2012, August 7). Shliakh do svitla: storinky elektryfikatsii Podillia. Retrieved April 20, 2017, from http: //hoe. com. ua/post/shljah-do-svitla- storinki-elektrifikatsiji-podillja. html [in Ukrainian].
17. Tsyhanenko, V. O. (2008). Stanovlennia ta rozvytok enerhetyky mista Kyieva (kinets’ XIX – pochatok XX st.). Pytannia ictorii nauky i techniky – Questions of History of Science and Technology, 2, 43-50. [in Ukrainian].
18. Yesiunin, S. (2011, October 21). Vulychnym likhtariam podil’s’kykh mist – 160.
19. Retrieved April 20, 2017, from https: //ye. ua/istiriya/6995_Vulichnim_lihtaryam_podilskih_mist 160. html [in Ukrainian].