Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Виховання та освіта від стародавніх часів до епохи Відродження

Предмет: 
Тип роботи: 
Індивідуальне завдання
К-сть сторінок: 
23
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Повідомлення на тему:
 
«Виховання та освіта від стародавніх часів до епохи Відродження»
 
1. Виховання і навчання в країнах Давнього Сходу
 
Давній Схід об’єднував рабовласницькі держави (Шумерія, Вавилонія, Ассирія, Єгипет, Індія, Китай), що існували у IV-І тис. до н. е. на території Південної Азії та частково у Північній Азії. Створена ними цивілізація відчутно вплинула на культурний розвиток людства.
З появою класового суспільства виховання підростаючого покоління набуло класового характеру, виокремилося як самостійна соціальна функція суспільства. На цьому етапі з’явилися спеціальні навчально-виховні заклади – школи, в яких систематично навчали дітей. їх появі сприяло виникнення різних систем письма (шумерське, єгипетське, китайське та ін.). Перші школи було відкрито в Ш-II тис. до н. е. у Шумері, Єгипті, Індії, Китаї, й відтоді систематичне навчання стало важливим складником процесу виховання.
Школи в Шумері (рання рабовласницька держава на території Дворіччя – між річками Тигр і Євфрат) виникли у середині III тис. до н. е. Головним їх завданням була підготовка писарів, навчання їх клинопису – трансформованому піктографічному письму, що являє собою комбінації різноманітних вертикальних і горизонтальних клиновидних рисок (система налічувала до 600 знаків). Такі школи називали «будинками глиняних табличок», а вчителів – батьками будинку глиняних табличок, учнів – синами будинку глиняних табличок. Назви походять від того, що шумери писали на мокрих глиняних таблицях. Учні також засвоювали знання з ботаніки, зоології, географії, математики, граматики, літератури. Навчання було тривалим, коштувало дорого, тому воно було доступним лише дітям знаті.
У Давньому Єгипті школи з’явилися у III тис. до н. е. разом з виникненням писемності. Тут існували двірцеві школи, школи для жерців, школи писарів, школи для різних службовців. У них користувалися ієрогліфічним (ієрогліф – священний знак) письмом, яке налічувало до 700 ієрогліфів. Учні писали чорною фарбою на папірусі за допомогою тонкої бамбукової палички. У школі при палаці фараона заняття тривали з ранку до пізнього вечора. Тут панувала сувора дисципліна, використовували тілесні покарання. Майбутні чиновники навчалися читанню, письму, лічбі, гімнастичним вправам, плаванню і гарним манерам. У школах для жерців, крім знань із загальних предметів, давали релігійну освіту, навчали астрономії та медицини. Діти вищої знаті здобували освіту у військових школах, звідки виходили воєначальники.
У Давній Індії (III тис. до н. е.) виховання було кастовим. Існували школи лише для двох вищих станів: брахманів (жерців) і кшатріїв (військової знаті). Школу брахманів очолював учитель. Навчання в ній тривало 10-- 12 років (від 6-12 до 22-24 років). Під час навчання діти проживали у будинку вчителя, поралися у його господарстві. У школі брахманів з дітей найвищої касти готували служителів Бога, які своє життя присвячували вивченню священних книг – Вед. У школах кшатріїв навчалися діти військової знаті, опановуючи науку володіння зброєю, їзду верхи, гімнастичні вправи, а також математику, поезію, музику, етику і танці. Найнижчі касти (вайшії – хлібороби, скотарі, торговці; шудри – нащадки підкореного доарійського населення, дрібні ремісники) не могли здобувати освіту.
У Давньому Китаї писемність виникла в II тис. до н. е., що започаткувало навчання грамоти. Воно було тривалим і доступним лише дітям із заможних родин. До появи загальноосвітніх шкіл у Китаї існували так звані общинні школи, в яких юнаків безкоштовно навчали стрільби з лука, пісень та обрядів, згодом – їзди верхи, письма і лічби. Навчання починалося з шести років. Основними його методами були запам’ятовування, наслідування, обмеження свободи та ініціативи. У школах панувала сувора дисципліна, застосовували тілесні покарання. Для підготовки чиновників діяли спеціальні (юридичні, медичні, математичні, художні) навчальні заклади. Згодом було відкрито вищі аристократичні школи, в яких навчали ораторського мистецтва, філософії, релігійної моралі, астрономії, медицини та ін.
Першу приватну школу в Давньому Китаї відкрив історик, філософ, державний діяч, релігійний учитель Конфуцій (прибл. 551-479 дон. е.). У філософських школах навчали ораторського мистецтва, риторики, логіки, вміння полемізувати, дискутувати. Саме в Китаї вперше було запроваджено складання екзамену для тих, хто хотів стати вченим або чиновником.
 
2. Зародження та розвиток шкільної освіти в Київській Русі
 
Навчання та виховання у Київській Русі
Власне княжа доба розпочалась задовго до прийняття християнства в Київській Русі (за М. Грушевським, – у VII-VIII ст.). Процес об’єднання праукраїнських (українослов’янських) племен завершився у IX ст. створенням могутньої держави Київської Русі (за іншою термінологією України-Русі). Перші літописні київські князі разом з вирішенням важливих політичних і військових проблем державотворення опікувалися розвитком науки та освіти. Літописи розповідають не тільки про військову силу, а й мудрість, освіченість, вченість українських князів, їх ратників та простолюдинів.
Князі Рюриковичі (Олег, Ігор, Ольга, Святослав) заклали підмурок державної освіти і виховання. Основними закладами цього періоду, що діяли до прийняття християнства, були школи грамоти, де діти навчалися читати, писати, лічити. До 988 р. ці школи були носіями хліборобської культури, народних вірувань, традицій, звичаїв, обрядів. Крім здобуття формальних знань, діти знайомились із суспільними і природними явищами, побутом людей через засоби фольклору: казки, билини, приказки і прислів’я, пісні тощо. Вони усвідомлювали етичний ідеал свого народу: чесність, доброту, щирість, працьовитість, вірність. Ці народно-поетичні твори стали не лише засобом морально-естетичного та
Фото Капча