Виховання та освіта від стародавніх часів до епохи Відродження

Нові освітні заклади спочатку виникали як початкові. Пізніше ставали школами підвищеного типу, в яких, окрім початкової грамоти та хорового співу, вивчали «сім вільних мистецтв». Особлива увага зверталася на предмети тривіуму: граматику, риторику, діалектику. Окрім рідної мови, як правило, вивчали слов’янську, грецьку, латинську та польську мови. Та освіта, яку давали ці середні школи, за своїм рівнем та змістом не поступалася школам подібного рівня Західної Європи. А за організацією навчального процесу і демократизмом управління перевершувала західноєвропейські школи такого рівня. Поряд із дітьми шляхти у школі навчалися й вихідці з селянських сімей. Згідно зі статутом школи вони користувалися однаковими правами. Для сиріт та дітей з інших міст при школах відкривалися гуртожитки (бурси). Сироти повністю утримувалися на кошти братства.

У братських школах установлювалася класно-урочна система навчання, навчальний рік розпочинався з 1 вересня, вводилися канікули, екзамени.

Досить повну уяву про роботу подібних шкіл створюють статути Львівської і Луцької шкіл, які певним чином ідентичні. Згідно з ними ректор і вчителі братської школи вибиралися на загальних зборах братства. Окрім того, братство вибирало двох громадських спостерігачів за роботою школи. Кожний братчик володів правом ознайомлення з роботою школи. Згідно з договором, який складався між кожним батьком та ректором, школа зобов’язувалася дати дитині визначений обсяг знань, турбуватися про благочестиве виховання, а батьки повинні були сприяти акуратному відвідуванню учнями занять і серйозному ставленні до них. Пропуски занять і спізнення суворо осуджувалися. Учитель зобов’язаний був у кожному окремому випадку неявки учня виясняти її причину. Вранці наставник перевіряв виконання учнями як письмових, так і усних домашніх завдань. Після цього розпочиналося вивчення нового навчального матеріалу. У процесі широко використовувалися різні навчальні методи: пояснення, бесіда, диспут, самостійна робота, взаємне навчання. Практикувалося закріплення та повторення вивченого матеріалу. Після обідньої перерви учитель задавав домашнє завдання. Щосуботи повторювалося все пройдене за тиждень.

Високі вимоги ставилися до вчителя. Він повинен був бути «благочестивим, поміркованим, сумирно мудрим, стриманим, не п’яницею, не блудливим, не лихоімцем, не гнівливим, не завидющим, не сміхотворцем, не сквернословцем, не чародієм, не краснобаем, не здатним на єресі». Окрім цього, він повинен «і вчити, і любити дітей усіх однаково, як синів багатих, так і сиріт убогих, і тих, які ходять по вулицях, просячи на харчування. Вчити їх, скільки хто за своїми силами навчитися може».

 

 

Виховання в період раннього феодалізму

В феодальному суспільстві пануючими станами були світські феодали і духовенство, що володіли всією землею і експлуатували підвладних їм селян. Ідеологічним оплотом пануючих груп феодального суспільства була церква. Ф. Енгельс вказує, що в західних країнах, що проходили стадію феодального розвитку, «монополія на інтелектуальну освіту дісталась попам, і саме освіта взяло тим самим переважно богословський характер « (Маркс К. і Ф. Енгельс., т. 7, с. 360).

Всі зміст освіти дітей і дорослих було пронизане релігією. Релігії всіх народів навчали простих людей коритися панам і служити їхнім інтересам. Християнство з цією метою використовувало вчення про природженою гріховності людської природи, закликало до стриманості, аскетизму, умертвіння плоті для спасіння душі в майбутній загробного життя.

В Ірані, Сирії, Палестині, Єгипті і на всьому північному узбережжі Африки в VII-VIII століттях у результаті арабських завоювань склалося велика держава, що встановила тісні економічні зв’язки з Китаєм, Індією, Європою. Народи поневолених арабами країн були носіями більш високої культури, яку сприйняли і завойовники.

В VIII столітті араби завоювали Піренейський півострів, і на території Західної Європи виник ряд вищих мусульманських шкіл. Найбільше значення мала вища школа типу університету в Кордові, куди з’їжджалися студенти з різних країн Західної Європи. Кордовський халіфат виявився тим мостом, через який у період раннього середньовіччя проникли до Західної Європи багато античні твори, зокрема праці Арістотеля у викладі і коментарях арабського філософа Ібн-Рошді, відомого під ім’ям Аверроеса (XII століття).

Римська імперія в IV столітті розділилася на Західну і Східну. Західна розпалася на ряд варварських держав. Східна, яка увійшла в історію під назвою Візантії, проіснувала майже ціле тисячоліття. У Візантії збереглися деякі елементи античної культури, незважаючи на панування християнської релігії. Крім шкіл, при церквах у ряді міст існували вищі школи, де вивчалися поряд з текстами священного писання праці античних філософів, поетів і письменників. У період хрестових