Використання фольклорних творів як засобу розвитку мовлення у дошкільників

Завдання вихователя групи раннього віку – зацікавити дітей фольклорними творами, навчити розуміти їх зміст і повторювати за дорослими слова, фрази, тексти. Важливо якомога яскравіше наочно показати дітям фольклорний твір за допомогою картинок, іграшок, рухів, співів тощо [3]. Фольклорно-ігрові заняття з дітьми раннього віку – специфічна форма роботи, яка потребує від вихователя професійних знань і вмінь у сфері народного мистецтва. Педагог має навчитися володіти художніми засобами (декларувати, співати, танцювати, грати на народних інструментах), тільки тоді буде реалізовано величезний педагогічний потенціал фольклорних творів.

Вихователь, який володіє фольклорним матеріалом, знає народні забавлянки, пісеньки, пестушки тощо, вміє емоційно, виразно їх прочитати, швидше досягає контакту з дітьми, успішніше прищеплює їм навички, пов’язані з режимними моментами, цікавіше організовує ігрову діяльність і стає активним учасником мовленнєвого розвитку дитини.

Колискова – це перший поетичний і музичний твір, з яким зустрічається дитина вже в перші дні свого життя, вона чує його з вуст найближчої людини – матері. Саме під впливом колискових пісень, які дослідники ще називають «материнськими», у дитини виховується любов до природи, Батьківщини, повага до старших. З раннього дитинства малюк живиться звуками рідної мови. Через пісню запам’ятовуються фонетичні, лексичні й морфологічні її особливості, що пізніше допомагають людині передавати найтонші відтінки почуттів і думок.

Колискові – це перші уроки духовності, моральності, чесності, чемності (добре, погано, можна, не можна), шанобливого ставлення до праці. У дошкільному закладі доцільно використовувати не тільки народні колискові пісні, а й ті, що створені поетами та композиторами. Приваблює дітей, активізує їхнє мовлення застосування у поєднанні з елементами традиційних колискових новітніх елементів, персонажів (наприклад, казкових героїв з дитячих мультфільмів), предметів з життя сучасної дитини, аранжування пісні [8].

Залучення дітей до співу колискових під час проведення дидактичних ігор з лялькою допомагає розвивати силу голосу, чистоту його звучання і мелодику мовлення. Позитивним є вплив співу на корекцію заїкання. У дітей зникає підвищена напруга дихальних, голосових й артикуляційних м’язів.

Цікавою формою залучення дітей раннього віку до національної культури є організація куточка української світлиці з маленькою колискою, іграшковим немовлям і обов’язковим атрибутом колискових пісень – котом.

Забавлянки (утішки) супроводжують перші рухи дитини. Це елементарні словесно-рухові ігри дітей з пальчиками, ручками, ніжками, іграшками, різними предметами, мета яких – розвиток дрібних м’язів дитини, ознайомлення з трудовими процесами, побутом народу. Утішки та забавлянки є своєрідною формою емоційного спілкування дорослого з дитиною. Вік, на який припадають ці жанри фольклору, є сензитивним для мовленнєвого розвитку малюків. У групах раннього віку найрозповсюдженішою формою роботи є розігрування забавлянок (індивідуально чи з двома-трьома дітьми), які супроводжуються наочністю й активною діяльністю дітей.

На початковому етапі роботи із забавлянками у дітей слід формувати прагнення вступати у контакт з дорослим, викликати позитивні емоції, розвивати імпресивне мовлення та звуконаслідування. Використовують розповідання, спів забавлянок (сумісне і відображене), розігрування їх змісту. Дітей залучають до виконання дій з рухами рук, пальців. Спочатку дії пасивні (з допомогою дорослого), потім – пасивно-активні (під контролем педагога) і активні (самостійні). У подальшій роботі із забавлянками необхідно збагачувати словниковий запас, розвивати активне мовлення дітей, удосконалювати дрібну моторику рук. Дітей залучають до інсценування та драматизації, заучування, прослуховування забавлянок у записах.

Окрему групу забавлянок становлять твори, які використовуються дорослими під час похитування, підкидання дитини на коліні або на нозі. У Центральній Україні та Лівобережжі вони називаються «чукикали» (або «гуцикали») від початкових слів багатьох з них – різноманітних поєднань звукосполучень «чук», «чуки», «гуци». Інші звукопоєднання («гоп», «а-та-та» тощо) також надають цим творам чіткого, енергійного ритму, який є характерною ознакою чукикалок. Іноді сам зміст забавлянок відтворює рух (наприклад: «Їде, їде пан, пан, на конику сам, сам»).

Чукикалки мають форму коротесенької пісеньки чи віршика, гумористичного, жартівливого змісту ігрової спрямованості. Вони активізують (стимулюють) єдність слова та моторики дитини, супроводжуються не тільки відповідними рухами, а й розвивають мовленнєві здібності дітей. Незважаючи на свою простоту, чукикалки мають етнографічне спрямування, сприяють мовленнєвому спілкуванню дітей (їх співають або проказують).

Пестушки – коротенькі пісеньки, якими дорослі забавляють дітей у важливі для них моменти повсякденного життя: коли дитина прокидається вранці, коли її вмивають, розчісують, годують. Вони заохочують дитину до діяльності, підбадьорюють, створюють піднесений настрій [2]. Д. Ельконін в одній із своїх робіт зазначав, що рима і ритм є у ранньому віці основою для запам’ятовування різних слів і словосполучень, утішок. Він стверджував, що при повторенні слів та фраз предметом спілкування дитини є не їх значення, а звуковий склад і ритмічна структура. Таке повторення доцільно здійснювати, застосовуючи малі фольклорні жанри [1].

Заклички – короткі поетичні твори, в яких звучать звертання до природних явищ, стихій, об’єктів з метою вплинути на погоду, довкілля чи саму людину. Найбільше закличок пов’язані з культовими образами землеробного циклу: до дощу (щоб пішов чи припинився), до хмар, щоб розступилися, та ін. Окрему групу становлять заклички із звертанням до комах, птахів, тварин. До закличок подібні примовки, які також використовуються, щоб «сприяти» у якихось діях або викликати природні явища, тобто теж є своєрідними замовляннями. Однак примовка не вказує на дію чи об’єкт, на