Виробничий облік як єдиний процес обліку витрат і калькулювання

Подетальний облік витрат виник на підприємствах машинобудування в 30-х роках як засіб контролю за витратами виробництва з максимальною деталізацією. Подальша деталізація призводила до того, що в умовах масового і багатосерійного виробництва облік витрат вівся в розрізі деталей по операціях, звідки і виникла назва подетально-поопераційного методу. На підприємствах серійного виробництва витрати на кожну деталь враховувалися по партіях цих деталей. Таким чином створювався подетально-партіонний метод обліку.

Трудомісткість кожного з варіантів подетального обліку дуже висока, а при великій кількості деталей і складальних операцій контролю за витратами не забезпечується. Тому від подетального обліку витрат майже відмовилися.

По закінченню місяця кожен цех передавав до центральної бухгалтерії відомості про витрати за мінусом залишків незавершеного виробництва (з врахуванням залишків в інших цехах) по кожній деталі. Собівартість виготовлених деталей визначається шляхом сумування витрат всіх цехів по технологічному маршруту. Застосування такого методу обліку витрат пояснюється порівняно невеликою номенклатурою виробів, що виготовляються. При цьому, не дивлячись на значну деталізацію обліку витрат, контроль за собівартістю не відповідає поставленим задачам, адже фактичні витрати цехів визначаються лише в наступному місяці.

Ряд машинобудівних підприємств серійного і навіть масового виробництва організуються по предметній спеціалізації цехів і виготовляють різні машини, прилади і вузли. В цих умовах виробничий процес безпосередньо сприяє обліку витрат по виробах.

 Зазвичай в таких випадках перелік виробів, що виготовляються, порівняно невеликий.

В аналітичному обліку не виділяються витрати на окремі складові частини машин, хоч в первинних документах можуть бути позначені і номери деталей, і номери операцій. Останні дані використовуються при аналізі собівартості у випадку необхідності виявлення причин перевитрат по окремих деталях або операціях.

Оскільки витрати враховуються по виробах в цілому, собівартість одиниці продукції отримується шляхом ділення суми витрат із врахуванням перехідних залишків незавершеного виробництва на кількість виготовлених одиниць виробів.

Нерідко заготівельні (ливарний, автоматний, ковальний) або інші спеціалізовані (гальванічний, термічний) цехи, які виготовляють заготовки або виконують послуги для інших цехів, частину своєї продукції здають зі складу готових виробів для відправлення в торговельну мережу. В цьому випадку витрати в цехах визначаються по виробах і включаються до загальної собівартості виробу. Якщо такий облік неможливий, частка витрат по кожному виробу обчислюється шляхом ділення витрат пропорційно плановій собівартості або за іншою ознакою.

Таким чином, метод обліку виробничих витрат по виробах характеризується організацією аналітичного обліку витрат по кожному виробу.

Метод обліку виробничих витрат по виробу широко застосовується на підприємствах художніх промислів, а також в деревообробній і меблевій промисловості. До цього ж методу можна віднести облік виробничих витрат по так званій іншій продукції лісоексплуатації: виробництво тарної дощечки, тарних комплектів тощо.

Організація обліку виробничих витрат по виробах забезпечує найбільш достовірні дані для калькулювання собівартості одиниці продукції. Проте спеціалізація виробництва призводить до скорочення кола підприємств, що ведуть облік витрат за цим методом.

Зростання випуску виробів призводить до того, що підприємства все частіше виготовляють споріднену продукцію і переходять до обліку витрат не по виробах, а за групами виробів.

Замовлення є одним з перших об’єктів обліку виробничих витрат і зберігається до даного часу в ряді індивідуальних виробництв. Замовленням може бути окремий виріб, партія виробів, частина виробів (вузол або деталь), робота тощо.

Облік витрат по замовленнях порівняно простий. Кожному замовленню присвоюється умовний шифр, у відповідності до якого організується аналітичний облік. Запис шифру замовлення в первинних документах дозволяє групувати фактичні витрати по замовленнях і таким чином визначати суму витрат з початку виконання замовлення. По закінченню роботи сума витрат підраховується і встановлюється фактична собівартість замовлення.

При обліку витрат по замовленню спрощується і калькулювання собівартості продукції. Якщо підприємство виготовляє один виріб, собівартість його визначається простим сумуванням витрат з початку виконання робіт. При виготовленні декількох виробів собівартість одиниці продукції обчислюється діленням витрат на кількість випущених одиниць.

Труднощі виникають у випадку, якщо замовлення виконується частково. Для визначення собівартості виготовленої продукції необхідно знати суму витрат в залишках незавершеного виробництва. Проте, навіть при проведенні інвентаризації встановити її важко внаслідок відсутності подетальних нормативів. Тому підприємства оцінюють залишки незавершеного виробництва за ступенем готовності, а різницю у витратах списують на собівартість виконаної частини замовлення або оцінюють замовлення умовно за плановою собівартістю або за фактичною собівартістю раніше виготовленої аналогічної продукції. У всіх випадках кінцева фактична собівартість визначається після завершення робіт по всіх замовленнях.

Коли виробниче замовлення відкривається на виріб або певний комплекс виробів, в обліку виявляється ряд істотних недоліків. Основний недолік полягає в тому, що результат витрачання засобів виявляється після завершення робіт шляхом зіставлення фактичної собівартості з плановою. Але оскільки подібна продукція надалі вже не буде виготовлятися, таке порівняння не надає істотної допомоги при усуненні недоліків у витрачанні засобів. Крім того, при методі обліку виробничих витрат по замовленнях період калькулювання, як правило, не збігається з періодами складання звітності про собівартість продукції, і при довгому циклі виконання замовлення результат витрачання ресурсів залишається невідомим; при частковому виготовленні собівартість продукції визначається умовно, умовним є при цьому і залишок незавершеного виробництва. В тому випадку, якщо при серійному виготовленні продукції для обліку витрат на основному виробництві використовують систему постійних замовлень, додаткові