Як методологічно «роззброювали» «Грушев’янця» Сергія Шамрая

Третя, заключна частина виступу історика була, як видно зі стенограми, дещо непродуманою, спонтанною, викликаною зауваженнями очільників «бригади по обслідуванню установ Грушевського», і стосувалась роздумів історика про перспективи подальшої роботи Кафедри на етапі «марксо-ленінського переозброєння». Дослідник із жалем констатував, що «в останні часи,. особливо в останні 2-3 місяці,... наша установа вже набула іншого вигляду, особливо з часу від’їзду академіка Грушевського у нас фактично все керівництво установою організаційно лежить на виробничих нарадах і цілому колективі»29. Втім, С. Шамраю та іншим учасникам «дискусії» було ясно, що ВУАН реоргані- зуватиметься («академічна система і катедри, безперечно, є система застаріла, що не відповідає сучасній роботі Академії»30).

Загалом ці травневі «дискусії» з приводу схеми Грушевського та обговорення діяльності його співробітників та установ, триденна «дискусія» з приводу так званої буржуазної схеми українського історичного процесу О. Оглоблина, що відбулась наприкінці травня, наступна «дискусія» щодо наукової творчості акад. К. Воблого та інші подібні заходи свідчили про певний успіх компартійного ідеологічного наступу на ВУАН. Зокрема, на засіданні комуністичної фракції президії ВУАН 12 листопада 1931 р. навіть відзначався перехід частини наукових робітників на «позиції радянської роботи» (про це свідчив відхід частини грушев’янців від М. Грушевського, приміром). Водночас було помітно, що частина вчених (в тому числі й декілька грушев’янців) намагалася «бойкотувати політичну лінію», і парторганізація ухвалила й далі вести тематичну проробку концепцій та окремих поглядів вчених, зосередившись, передусім, на акад. М. Грушевському та його школі31. Ця «проробка» у вигляді доповіді акад.

В. Затонського була актуалізована на листопадовій сесії ВУАН та на спеціально організованій 4 грудня 1931 р. нараді щодо перебудови історичної науки при культурно-пропагандистському відділі ЦК КП (б) У.

Докорінно змінив ситуацію на «історичному фронті» опублікований у 6-му числі журналу «Пролетарская революция» за 1931 р. лист Й. Сталіна «Про деякі питання історії більшовизму» (побачив світ у січні 1932 р.). Цей лист, як зазначав один з партійних керманичів Історичного циклу ВУАН П. Шуран, загострював «партійну чуйність до боротьби з усією антиленінською ворожою шкідливою ідеологією, з контрреволюційною троцькістською контрабандою, з гнилим лібералізмом та примиренством до нього» 32.

Після публікації листа Сталіна у ВУАН були проведені різнопланові заходи з його обговорення: партійні збори, загальні збори ВУАН та збори відділів ВУАН із численними доповідями, а наприкінці лютого був навіть організований спеціальний «Тиждень обговорення листа т. Сталіна до редакції журналу “Пролетарская революція”«. Наріжним каменем цього тижня стала спеціальна кількаденна «дискусія» з приводу «продукції» С. Шамрая, що була проведена наприкінці лютого 1932 р. 33. Вона, за словами одного з її учасників, колишнього аспіранта М. Грушевського Т. Гавриленка, була «другим етапом дискусії про академіка Грушевського», а її завданням була «нещадна боротьба з фальсифікаторами історії»34.

Виступи учасників «дискусії» стенографувались, але, на жаль, докупи зібрані не були і зараз зберігаються у кількох розрізнених архівних справах в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського35. Це до певної міри утруднює реконструкцію «дискусії», тим більше, що деяких виступів не вистачає. Тим не менше загальне уявлення про цю «дискусію» можна скласти.

Участь у «дискусії» брали як представники президії ВУАН та бюро Історичного циклу ВУАН акад. К. Воблий, комуністи А. Артемський, М. Грищенко, С. Кокошко, І. Кравченко, П. Шуран, так і працівники різних установ Історичного циклу ВУАН, зокрема О. Баранович, Т. Гавриленко, С. Глушко, П. Гляд- ківський, В. Денисенко, К. Квітка, К. Копержинський, О. Оглоблин, Л. Окінше- вич, М. Ткаченко, В. Юркевич. Участь грушев’янців (С. Глушка, П. Глядків- ського, В. Денисенка, М. Ткаченка, В. Юркевича) в обговоренні «продукції» свого колеги була, безсумнівно, сповнена трагізму.

Увага до С. Шамрая з боку влади була невипадковою. Адже історик, за висловом свого колеги П. Глядківського, був одним з найближчих співробітників М. Грушевського, одним з «кращих виконавців», а його наукова продукція була найбільшою серед тих, хто працював під орудою М. Грушевського36.

Зберігся десятисторінковий рукопис доповіді С. Шамрая з приводу листа Й. Сталіна та власної «продукції», що вражає передусім офіційно-більшовицьким стилем викладу та мовними штампами-канцеляритами, безсумнівно запозиченими у Сталіна, а також з численних партійних постанов та тогочасних газетних передовиць. Так, тавруючи «ворожі пролетарській ідеології теорії й теорійки», що знайшли собі «затишне зручне місце в Українській Академії наук», С. Шамрай твердив, що в Академії, попри викриття контрреволюційної «СВУ», ще лишилось «чимало проявів ворожої ідеології в наукових роботах наукових робітників». І пояснював це тим, що «інтелігентське, здебільшого, походження, виучка у виразно буржуазних вчених, засвоєння буржуазної методології, панівної для часів царату, чи то російської великодержавницької, чи то української націоналістичної – все це було притаманне більшості співробітників ВУАН»37.

З одного боку, дослідник підкреслював, що він та його колеги-історики переозброюються, «стають на вірний шлях». З іншого – відповідно до традиції «самовикриття» та «каяття у помилках», що вже склалась – це треба було «з усією більшовицькою рішучістю» проілюструвати перевіркою попередньої своєї та своїх колег наукової роботи та викрити