З історії Української військової організації в Києві (1921 р.)

У минулому старшини Січових стрільців, а тепер службовці радянських установ Андрух і Думін зустрілися в Києві. Переконавшись, що останній остаточно позбувся прокомуністичних сентиментів, Андрух пропонує йому долучатися до роботи підпільного ВУЦПК. До початку всеукраїнського повстання він повинен був закласти підпільну українську організацію в Другій київській школі «червоних старшин», а також підготувати до збройного виступу Трипільський повстанський район.

На початку квітня 1921 р. в Другій київській школі «червоних старшин» виникає Військова організація січових стрільців (ВОСС), власне перша її п’ятірка. Більшість її членів, – викладачі та курсанти згаданої школи, у минулому служили або ж були прихильниками армій УНР і ЗУНР. В політичному відношенні ВОСС підпорядковувалася ВУЦПК, а той в свою чергу – ППШ в Польщі. За чекістськими даними, підпільна організація ставила перед собою завдання включити в свою мережу всі бойові одиниці Київського військового округу.

Очолив ВОСС лектор Другої київської школи «червоних старшин» О. Думін, а його заступником став командир першої роти школи «червоних старшин», у минулому офіцер армії УНР, випускник Львівського університету Антон Решетуха. Як і УВО в Галичині, ВОСС розбудовувалася за принципом таємних «п’ятірок». До «центральної п’ятірки» ВОСС окрім Думіна і Решетухи входили: Терентій Шостак – секретар вступної комісії до Інституту народного господарства, Микита Нерослик (Мороз) – колишній боротьбист, відрахований з комуністичної партії, Володимир Тимошенко – командир інженерної сотні та помічник командира другої роти Дионисій Беднарський.

«Каждый член повстанкома есть начальник “пятки”, остальные четыре души пятки в свою очередь организовывают “пятки”, где каждый из них играет роль начальника. Значит участники первой пятки, кроме начальника своего, являются начальниками вторых пяток – организовывают каждый по пятке, где являются также начальниками и т. д. «, – йдеться в чекістському зведенні за початок червня 1921 р..

У ході формування «Центральної п’ятірки» Терентій Шостак отримав від командування КВО службове завдання – вербувати курсантів в школу «червоних старшин». Із цією метою він вирушає у відрядження в гарнізон Києва та по містечках Київського військового округу. Паралельно виконує доручення О. Думіна: збирає свідчення про кількість «червоних» військ, їхнє озброєння, настрої червоноармійців і їх національний склад, розвиток повстанського руху в різних місцевостях. Крім того, Т. Шостак повинен був вербувати надійних людей для ВОСС. Аналогічні завдання тільки в межах Київського гарнізону покладалися на А. Решетуху. Водночас, М. Нерослик мав зв’язуватися із цивільними установами в Києві, вводити до їх складу відданих українській справі галичан, інформувати ВОСС про настрої цивільного населення, вести агітацію за самостійну УНР. Перед ад’ютантом школи «червоних старшин» Володимиром Григоровичем ставилася задача увійти в контакт із повстанцями Гощева та загоном отамана Гаврила Куреди («Чорного»), що оперував в околицях містечок Воронькова і Переяслава. Звільнившись зі школи, Григорович виїхав у Трипілля, де зайняв посаду завідуючого військовим відділом при волосному ревкомі. Згідно з інструкціями ВУЦПК, згадані два загони до загального антибільшовицького повстання, яке планувалося спочатку на весну, а згодом було перенесене на осінь 1921 р., повинні були об’ єднатися в один, стати зав’ язком Трипільської повстанчої дивізії. Ще одному члену ВОСС Івану Бойко доручалося встановити зв’язок зі штабом отамана Ю. Мордалевича. Та згодом О. Думін відмінив це завдання. Можливо тому, що контакт із загоном Мордалевича налагодив член ВУЦПК О. Грудницький.

Через якийсь час О. Думін запропонував перейменувати ВОСС на Українську військову організацію (далі – УВО). Нова назва більше відповідала територіальному розширенню органі-зації, а також відображала всеукраїнський характер її боротьби. «В апреле месяце, приблизительно числа 10-12 Думин мне сказал, что необходимо организовать ВОСС, который впоследствии перейдет в УВО для того, чтобы иметь больше популярности среди населения ибо на ВОСС масса смотрит, как на организацию, где впереди идут галичане», – пояснював необхідність перейменування Антон Решетуха в ході допиту в Київській губчека 24 липня 1921 р..

Керівництво УВО підтримувало контакт із ВУЦПК через І. Андруха. У нього на квартирі по вул. Бульварно-Кудрявська, 8 в Києві відбулося декілька спільних нарад, обговорювалися стан і діяльність підпільних організації. В кінці квітня 1921 р. І. Андрух поїхав в Польщу. За його словами, особисто хотів пересвідчитись в поглядах діячів, що перебували на чолі УНР; стрінутися з побратимами по корпусу УСС і обговорити з ними справжнє положення в Галичині – загалом Україні; відвідати рідню, що залишилася в Галичині, ознайомитися з польською політикою і тамтешнім українським життям. У Львові Андрух зустрівся з Матчаком і Кучабським, засновниками націоналістичних гуртків в Галичині. Вони негативно оцінювали діяльність С. Петлюри та уряду УНР. Галичани ніяк не могли пробачити провідникам УНР Варшавського договору 1920 р. з поляками, котрий вважали за зраду. В Тарнові, місці осідку уряду УНР, Андрух зустрічався з полк. О. Данильчуком, С. Петлюрою та Ю. Тютюнником. Зміст розмов із чільними діячами УНР, через кілька місяців змушений був переповідати на допитах у Київській губчека: «Петлюра, як звичайно «вірить» в «краще будуче», обіцяє, що держави Антанти допоможуть, лише треба, щоб на Україні почалося повстання організоване. Антанта визнає уряд УНР, скоро тільки він буде на своїй українській території і просив мене стати до праці на