З історії Української військової організації в Києві (1921 р.)

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

Україні, а не віддаватися самому собі... «. Начальник ІIIІІТТ Ю. Тютюнник розпитував Андруха про підготовку загального повстання: «Цей прийняв мене як галичанина з доволі великим підозрінням і балакав зі мною коротко. Стягнув з мене усі інформації відносно самого «комітету», повторював теж саме, що казав Петлюра відносно майбутнього походу УНР на Україну і підкреслив, що на Україні треба взятися до організації основно, закладати обласні повстанкоми, повітові і волосні, з ними повинні зв’язуватися ідейні повстанські відділи, а коли все буде готово, тоді починати загальне повстання. В свій час поляки тоді випустять Армію УНР і вона прийде на допомогу. Від Тютюнника я дістав таку дірективу: їхать на Україну і там ввійти в зв’язок з «повстанкомом» і працювати по його директивам. «.Загалом, поїздка в Польщу і становище українських полі¬тичних сил справили на Андруха пригнічуюче враження: пере¬більшення масштабів повстанського руху в Україні Головним отаманом і керівництвом ІII ІІТТ: жорстка боротьба за владу між різними українськими партіями за кордоном; протиріччя в уенерівському таборі, зокрема, конфлікт між Петлюрою і Тютюнником; взаємно негативне ставлення між галичанами і Петлюрою та ін. Під час допиту в Київській губчека член УВО А. Решетуха свідчив: «Думин мне сказал, что Андрюх приехал из закордона и привез неутешительные сведения. Я спросил о подробностях. Думин мне сказал, что Украинское правительство ликвидируется, что вместо него будет только бюро и что Петлюра и козаки нуждаются в материальной помощи, т. к. Польша оказывает Петлюре незначительную денежную помощь. О поддержке Петлюрой Антанты, в данный момент говорить не приходится по условиям международного положения. Савинковская организация, а также и Балаховича представляются Антанте в виде чисто бандитского движения, вследствие чего для Петлюры невозможно войти с ними в соглашение, почему и переносится выступление Петлюры на неопределенное время. Эти сведения произвели на нас нехорошее впечатление».

Втім, УВО продовжувала підпільну роботу. Протягом 24 березня – 11 травня 1921 р. Т. Шостак за завданням штабу Київського військового округу відвідав Балту, Єлисаветград, Первомайськ, Умань, де вербував юнаків в Київську школу «червоних старшин» (загалом згодилися 150-160 осіб).

Паралельно збирав інформацію розвідувального характеру для УВО. Як згодом відзначали чекісти, завдяки Шостаку в школу «червоних старшин» потрапили люди, котрі перебували на нелегальному становищі або ж ніколи не служили в Червоній армії.

В двадцятих числах травня на квартирі А. Решетухи відбулося друге засідання «центральної п’ятірки» УВО. Про сучасний політичний момент і становище повстанських сил доповідав керівник організації О. Думін: «Думин тогда сообщил собранию..., что в Киеве организовался «Украинский Селянско- Робитнычий Повстанком», который постановил себе целью взять власть в свои руки в момент если из-за кордона поведут наступление на УССР и если в России с. р. возьмут в свои руки власть. Далее Думин сообщил, что под руководством Ук. Селянского Робит. Повстанкома приготавливаются по всей Украине сотенные районы, которые соединяются в полковые и т. д., которые в надлежащий момент восстанут. Думин подчеркнул, что надо прилагать старания сформировать конные отряды, которые имеют большое значение в партизанской борьбе. В конце Думин сказал, что Трипольский район является найсильнейшим в момент восстания, добавив, что он сам выезжает в Триполье за информациями и возможно, что свяжется с повстанцами. Думин нам сказал, но не ясно, что в случае если в

Трипольском районе назреют события, то он нам сообщит за14день...

Згодом відбулося ще одне засідання «центральної п’ятірки» УВО, на якому О. Думін зачитав наказ ВУЦПК від 17 травня 1921 р. згідно з яким загальне антибільшовицьке повстання мало розпочатися 28 травня. Підпільники обговорювали план повстання і роль, яка відводилася УВО. Перші його спалахи мали відбутися на периферії – в Балті, Вінниці, Умані, Зве- нигородці, Лубнах і Чернігові. Ці ж населені пункти визна¬чалися як місця концентрації повстанських сил. В Києві під-пільники УВО повинні були захопити школу «червоних стар¬шин», касу й цінності Галбюро. На військову організацію ВУЦПК покладалося зайняття 15 піхотних командних курсів, артскладів та арсеналу. Зброю, гроші й документи планувалося доставити повстанцям, що мали йти на Київ із району Трипілля на чолі з О. Думіним.

Однак до реалізації згаданого плану не дійшло. 28 травня повстання не розпочалося, а вже згодом діяльність УВО потрапила в поле зору чекістів і під повний їх контроль. В будь- який момент вони могли ліквідувати УВО, але спеціально відтягували час, щоб виявити ще більшу кількість «ворогів» радянської влади.

На слід УВО «органи» натрапили випадково, завдяки необачності згадуваного Т. Шостака. В Єлисаветграді він зустрів свого однокурсника і «щирого українця» Сергія Даниленка. Розповів, що є членом підпільної організації в Київській школі «червоних старшин», запропонував вступити до неї. Та знайомий виявився новоспеченим чекістом, співпрацювати із Єлиса- ветградською ЧК почав у січні 1921-го. Чекістський псевдонім – «Карін». Згодом, Даниленко-»Карін» на чекістській службі зробив блискучу кар’єру. Зокрема, відзначився як запеклий борець з «петлюрівською контрреволюцією», Українською Автокефаль-ною Православною Церквою, українським підпіллям на західно¬українських землях на зламі 1940-1950 рр., Українською Греко- Католицькою Церквою.

Про суть розмови із Шостаком, зокрема й підпільну організацію в Київській школі «червоних старшин», чекіст негайно доповів керівництву, а те – в Київ. «Из разговора с Шестаком выяснено что: его официальная миссия есть командировка