Загальна теорія держави і права

Внесення змін і доповнень до кодексів – лише частина роботи законодавця. Велику пито-му вагу мають закони, які не включаються до кодексів, а доповнюють їх. Протягом 1946–1950 pp. відповідно до Конституції прийняті закони про парламент, суд, кабінет міністрів, виборчий закон, закони про місцеву автономію, громадянство, судоустрій, прокуратуру, адвокатуру та ін., які стосуються державної організації життя японського суспільства. У 1948 р. почав діяти новий Кримінально-процесуальний кодекс, деякі інститути якого запо-зичені із американського права. Закон про поліцію 1947 р. вніс зміни до системи її під-конт-рольності, перенісши центр ваги на місця.

Велика група законів створена для регулювання економічних відносин. Це закони про за-борону приватної монополії та підтримку приватної торгівлі, так званий «антимонополь-ний закон» (1947 р.); про обіг цінних паперів (1948 р.); про відновлення компаній (1955 р.); про контроль за біржами і цінними паперами. Вони, як правило, копіювали американ-ські закони. З метою залучення до країни англо-американського капіталу ще у 1922 р.

 

>>>637>>>

було прийнято закон про довірчу власність з урахуванням американського законодавства.

Значна увага приділяється проведенню кодифікаційних робіт у сфері регулювання трудо-вих і пенсійних відносин. Закон про трудові спори 1947 р. визначає умови праці, трива-лість робочого часу, надання відпустки та ін. Законодавство про пенсійне забезпечення (10 законів) складним. Система пенсій багатоманітна. Встановлюється виплата пенсій за старістю залежно від страхових внесків робітника, підприємця, держави; виплата пенсій у разі втрати годувальника, через хворобу та ін.

Істотне місце в системі законодавства посідають закони про охорону довкілля. У 1967 р. був прийнятий основний закон про контроль за забрудненням навколишнього середови-ща. Згодом з'явилися закони про покарання за правопорушення, які полягають в забруд-ненні навколишнього середовища, небезпечному для здоров'я людини (1970); про запобі-гання смороду (1971), який передбачає організаційні заходи щодо утилізації відходів і під-тримання чистоти в міських умовах; про відшкодування шкоди, заподіяної відпрацьова-ними мастилами (1975); про вібрацію (1976) та ін.

За змістом і технікою виконання закони Японії не поступаються європейським, однак їхнє практичне застосування значно слабкіше. Як і раніше, в силі залишаються традиції, пра-вові норми та інститути національно-історичного походження. Особливу роль відіграють правила зовнішньо пристойної поведінки – поступливість, примирення, доброзичливість, які виключають зовнішній тиск на особу. З сучасними кодексами і процесуальними нор-мами уживаються традиції позасудового вирішення спорів.

Частина III ЗВИЧАЄВО-ОБЩИННА ГРУПА ПРАВОВИХ СИСТЕМ

3.3. ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО АФРИКИ І МАДАГАСКАРУ

§ 1. Загальна характеристика звичаєво-общинної групи правових систем

Звичаєво-общинна група (підтип) правових систем – це сукупність правових систем, які сформувалися на основі норм-звича-їв, що склалися природним шляхом, а також правових норм,

 

>>>638>>>

запозичених від колоніальних держав. Цю групу складають правові системи країн, що розвиваються, Африки і Мадагаскару (Малагасійська Республіка).

Своєрідність звичаєво-общинної групи правових систем Африканського континенту поля-гає у тому, що звичаєве право:

1)  визнається більшістю населення як регулятор суспільних відносин, особливо за межа-ми міст. Звичай в Африці є провідним джерелом права. Він встановлює правила організа-ції суспільства як у політичній, так і в економічній галузях, регулює сімейні відносини, правила обміну, норми кримінального права і процесу. Вважається, що гармонія в суспі-льстві, підтримувана з його допомогою, краще, ніж поважання закону. Значення звичаю не втрачене й дотепер, хоча сфера його дії звужена;

2)  діє в межах общини, відображає схильність людини до спільності, прагнення забезпе-чити єдність, згуртованість соціальної групи (триби, роду, села). Общинні зв'язки перева-жають над індивідуальними;

3) являє собою поєднання моральних, релігійних і правових норм, а також ритуалів, які відображають шанування предків, зв'язок з навколишньою природою, «духами» та інши-ми надприродними силами. Непокора звичаю означає неповагу до предків і може спричи-нити гнів духів землі, тому що, відповідно до африканської общинної (племінної) міфоло-гії, останки предків злилися з грунтом, а дух витає над живими;

4)  не є єдиним для всіх общин. Норми звичаїв – численні. Кожна група має свої схильнос-ті і звичаї[30]. Різноманіття звичаїв, розрізненість, значний вплив міфології, відсутність письмової форми викладу не дозволяють ефективно використовувати їх для створення африканських національних правових систем на зразок європейських[31].

У сучасних правових системах Африканського континенту поряд із звичаєвим правом іс-нує право колишніх метрополій, або мусульманське право. Країни Африки і Мадагаскару переживають складний перехідний період, коли необхідно визначитися зі ступенем, спо-собами і шляхами взаємодії правових культур – корінної звичаєво-правової (джерело – норма-звичай) і привнесеної європейської (джерело – закон, судовий прецедент).

 

>>>639>>>

§ 2. Основні риси звичаєвого права

З найдавніших часів відбувався процес створення релігійних міфів, вірувань. Панували звичаї, повага до них і покора їм. Система легітимне чинних норм-звичаїв створювалася як право груп (общин), а не індивідів. Так, шлюбний договір становив скоріше