Загальна теорія держави і права

[2] Факіх (від араб, факіфа – розуміти, знати) – знавець фікху, мусульманського права.

[3] Муджтахід – найавторитетніший законознавець (факіх), який має право виносити само-стійне судження (іджтихад) з правових і релігійних питань.

[4] На відміну від сунітської доктрини шиїтська правова думка активно відстоювала волю іджтихаду, додання юридичного характеру загальним положен-ням-орієнтирам Корану і суни, формування на їх основі конкретних судових рішень, а у разі їх мовчання – створен-ня нових норм за допомогою різних способів тлумачення. Вона в більшому ступені, ніж сунітська, сприяла затвердженню доктрини як самостійного джерела права в юридичному сенсі.

[5] В наші дні налічується чотири сунітські (ханіфітська, маликітська, шафіїтська, ханба-литська) школи мусульманського права, а також три шиїтські (джафаритська, ісмаїлітська, зейдитська) із власними юридичними методиками і концепцією.

[6] Муфтій - посадова особа в системі релігійного суду, виносить рішення (фет-ви) з різних релігійно-юридичних питань, використовуючи судові рішення з практики каді (релігійний суддя в мусульманській общині, який приймає рішення як з питань релігії, так і з питань сімейного, спадкоємного та частково кримінального права). У кожній мусульманській державі є головний муфтій країни. Верховний муфтій міг видавати акти «правової по-літики» (як халіфи та султани), які включалися до структури нормативних актів вищих органів мусульманської держави. Його фетви – судження з будь-якого правового чи куль-турного питання - були джерелами ряду норм фікху.

[7] За формою це книга віршів, що містить 114 сур (глав), більш ніж 6 тис. коротких віршованих фрагментів, не пов'язаних загальним єдиним началом. За змістом ці збори ви-словів Мухаммеда, його проповідей чи переска-заних древніх легенд І повчань, а також полемічних виступів проти християнства й іудейства, висловлених у різний час і зібраних разом.

[8] За формою це збірник хадисів, тобто розповідей про життя, спосіб мислення і поведінку пророка, його вчинки.

[9] Терміни «шаріат» і «фікх» часто помилково вживають як тотожні. Фікх -теоретичне ос-мислення і обгрунтування шаріату правознавцями. Інакше можна сказати, що фікх – тео-рія мусульманського права, що розробляє принципи використання Корана та суни та дає їхню інтерпретацію для виробітки соціальних (насамперед правових) норм.

[10] Відповідно до поділу ісламу мусульманське право можна диференціювати на сунітське (ортодоксальне) та шиїтське (гетеродоксальне). Останнє застосовується головним чином в Ірані й Іраку.

[11] Наприклад, законодавство Марокко, Йорданії і Пакистану передбачає для мусульман кримінальну відповідальність за недодержання посту під час рамадану. У Пакистані службовці зобов'язані п'ять разів на день здійснювати молитву, а чоловікам заборонено працювати і навіть знаходитися у жіночих навчальних закладах. В Ірані створені спеціальні мусульманські суди для боротьби з «моральною деградацією». Вони мають право застосовувати покарання за ігнорування мусульманських звичаїв щодо одягу, а та-кож правил поведінки в громадських місцях.

[12] Імам – передстоятель на молитві, духовний керівник, голова мусульманської общини.

[13] Хадж – паломництво до Мекки, один із головних обов'язків кожного мусульманина.

[14] Османський закон про сімейне право був прийнятий ще у 1917 р.

[15] У свідомості певної частини населення ісламських країн періодично оживає ідея про формування ідеального теократичного суспільства, яке встановиться в усьому світі і буде підвладне релігії ісламу.

[16] Група населення гірських районів Лівану та Сирії, яка відрізняється особливостями побуту та культури. Утворює одну Із шиїтських сект.

[17] Сансара («блукання», «перехід через різні стани», «круговорот») – мирське буття, пов'-язане з низкою народжень і переходом з одного існування в інше. Після смерті істоти пе-рероджуються, або залишаються у своїй колишній сфері, або переходять до більш-менш сприятливої сфери, що залежить від здійснених вчинків (карма). Мається шість видів істот, у які може переродитися людина: боги, асури (вищий клас небесних демонів – су-противників богів), люди – це сприятливі; тварини, прети (істоти, ворожі людям, у мирсь-кому житті скупі, жорстокі та ненажерливі) та мешканці нараки (пекла) – це несприятливі.

[18] Сучасний індуїзм існує у вигляді двох течій - вішнуїзм (Північна Індія) і шиваїзм (Південна і Східна Індія)

[19] У 40 роках XX ст. в Індії було 3,5 тис. каст і підкаст.

[20] Основні школи Індуського права – школа Даябаа у Бенгалії І школа мита-кшара з кіль-кома напрямками Ці школи відрізнялися неоднаковим підходом до вирішення трьох важ-ливих питань: права спадкування, правового режиму майна окремих членів єдиної родини, поділ сімейного майна.

[21] Мусульманське право застосовувалося до індусів головним чином у галузі кримінальних злочинів.

[22] Тут бенефіціарій (вигодонабувач, який не бере ніякої участі в процесі встановлення довірчої власності) має право зажадати від довірчого власника (особи, яка встановлює довірчу власність) виконання своїх обов'язків. Крім того, індійський закон про довірчу власність не регулює відносин, пов'язаних із сімейною власністю.

[23] На півночі та сході Індії (Пенджаб, провінції Північного сходу, Деккан) судді керува-лися місцевими звичаями; на півдні (Мадрас та ін.) перейшли до використання судових прецедентів. З 1845 р. в Індії публікуються збірники судових рішень.

[24] Внаслідок релігійно-общинної ворожнечі у 1947 р. країна була поділена на два домініони - Індійський Союз і Пакистан. У 1950 р. Індійський Союз став незалежною Рес-публікою Індія.

[25] Політичний (державний) режим при Мао Цзедуні, який був главою соціалістичної держави Китай, називають маоїстським.

[26] Давид Р. Основные правовые системи современности. – М, 1988. – С.456 та ін.

[27] Нода И. Сравнительное правоведение в Японии: прошлое и настоящее/ Очерки сравни-тельного права. – М., 1981. – С.229–255.

[28] Етатизм – активне втручання держави в життя громадянського суспільства, поглинання його функцій.

[29] Стаття 81 нині чинної Конституції Японії містить таке розпорядження: «Верховний суд є судом найвищої інстанції, уповноваженим вирішувати питання про конституційність будь-якого закону, наказу, розпорядження або офіційного акта».

[30] Наприклад, у Сенегалі в 1961 р. було офіційно визнано 68 звичаїв, з них 20 ісламських і 7 християнських.

[31] Французька колоніальна адміністрація підготувала численні «збірники звичаїв» (близько 150), лише половина із них опублікована.

[32] Див.: Давид Р. Основные правовые системи современности. – М., 1988. – С. 463.

[33] Політика колонізаторів була неоднаковою: Франція, Іспанія, Португалія проводили по-літику асиміляції. Наприклад, Конституція Франції 1946 р. проголосила: тубільці зберігають свій особистий статус у разі, «якщо вони від нього не відмовляються». Англія вважала за краще здійснювати політику непрямого управління (типу протекторату). Однак результат був однаковий: країни, що входили до Британської імперії, відносять свої пра-вові системи до загального права, а країни, що входили до «імперії» Франції (бельгійське Конго, Руанда, Бурунді), – до романської групи правових систем.

[34] Відповідно до звичаєвого права праця – спосіб життя у союзі із силами природи. Праця за договором за винагороду викликала необхідність у рецепції європейського трудового права.

[35] Один том збірника судових рішень Нігерії містить більше випадків, що стосуються звичаєвого права, ніж усі серії збірників судових рішень Кенії, Уганди чи Танганьїки.

[36] Див.: Давид Р. Основные правовые системи современности. – М., 1988. – С. 482.