Загальна теорія держави і права

Общини відповідали за правопорушення своїх членів. Завдання розв'язання конфлікту вбачалося у примиренні зацікавлених осіб, а не в установленні прав. Справедливим вва-жалося те, що забезпечувало згуртованість общини, відновлювало злагоду в ній. Досяг-нення згоди було важливим ще й тому, що був відсутній дійовий механізм виконання рі-шень у справах усунення конфліктів.

Общинно-груповий характер обов'язків і відповідальності став однією з головних причин нерозвиненості права, юридичних професій, юридичної науки, юридичних установ.

Принципові відмінності норм звичаєвого африканського права від європейсько-го:                                    , •

1)  норми-звичаї не диференційовані на права й обов'язки;

2)  акцент у них зроблено на обов'язки, скоріше моральні, ніж юридичні;

3) суб'єктивні права поглинуті правом общини.

Р. Давид об'єднує ці особливості звичаєвого права Африки під назвою «африканська кон-цепція соціального порядку»[32].

§ 3. Звичаєве право і суди в умовах колонізації країн Африки

До колонізації країн Африки звичаї зазнали впливу християнства, мусульманства, але він не був всепоглинаючим, тому що ні християни, ні мусульмани не укріпили панування сво-єї релігії, норми-звичаї продовжували діяти, навіть незважаючи на те, що вони суперечили новій вірі. Водночас вплив християнства та

>>>640>>>

ісламу зберігся й дотепер і позначається на характері формування правових систем.

Ефіопія стала християнською країною на початку IV ст., інші країни Африки і Мадагаскар – у XIX ст. Серед жителів Африки ЗО % – християни. Початок поширення ісламу в Афри-ці припадає на XI ст. Регіони його впливу – країни Західної Африки, лише пізніше (XIV–XV століття) він охопив Сомалі та береги Індійського океану. 35 % населення екваторіа-льної Африки – мусульмани. Наслідком християнізації та ісламізації звичаєвого права Африки і Мадагаскару стала втрата віри в надприродне, магічне існування норм-звичаїв як створених світопорядком. Звичай став сприйматися лише тоді, коли він освячувався релігією. Це було першим кроком на шляху поступової втрати стародавніх звичаїв, їх ав-торитету. Відбувалося обмеження сфери їх впливу.

Другий крок у витисненні звичаєвого права припадає на період колонізації африканських держав (XIX -- 50–60-ті роки XX ст.). Насаджуються норми і судова система європейсько-го лрава – англійського, бельгійського, португальського, французького. Французьке право введене у французьких колоніях Африки та Мадагаскарі; бельгійське – у Конго; порту-гальське – в Анголі і Мозамбіку; загальне англійське право – в англійських колоніях; ро-мано-голландське, а пізніше англійське загальне право – у Південної Африці[33]. Без пра-вових норм колонізатори не могли створити необхідну систему виробничих відносин, яка забезпечувала б приплив сировини, збут продукції і т. под. Звичаєве право не могло ство-рити необхідної правової бази, тому право запозичувалося від Заходу. Це стосується на-самперед торгового, акціонерного, патентного, морського, трудового[34] права. Стали за-стосовуватися іноземні кодекси – французький Кримі-

>>>641>>>

нальний кодекс (із 1946 р. у французькій Західній Африці та Мадагаскарі), англійський Кримінальний і Кримінально-процесуальні кодекси (в англійській Західній Африці).

Правові форми особливо широко використовувала Англія при проведенні колоніальної політики. Вона створювала колоніальну імперію в Африці значною мірою через поширен-ня там дії своєї юрисдикції. У кожній окремій колонії функціонувала система колоніаль-них судів, якій були властиві свої відмітні риси. Проте в цілому вона мала однакову стру-ктуру для всієї британської Африки. Нижчою судовою інстанцією всюди були традиційні місцеві суди, збережені англійцями відповідно до політики «непрямого управління», яку вони проводили. Вищою інстанцією були суди магістратів – власне англійські суди, ство-рені для застосування в колоніях англійського права. Верховні суди також формувалися англійськими суддями.

Увійшовши до загальної системи колоніальних судів, традиційні суди стали територіаль-ними, тобто правосудця відправлялося в рамках адміністративно-територіальних одиниць. Це суперечило характеру застосовуваних ними звичаєво-правових норм, тобто норм об-щини, а не території. Обмежувалося і застосування в судах норм звичаєвого права. Норми, що суперечили «справедливості і моралі» загального права, відкидалися.

Значних змін зазнало регулювання земельних відносин звичаєвим правом. За аналогією з судами в Англії земельні ділянки розглядалися суддями як власність. Общинна земля під-лягала конфіскації та продавалася на виконання рішення про сплату боргів окремим осо-бам. У результаті цього відчужувана земля ставала приватною власністю.

У витисненні звичаєвого права найзначнішу роль відіграли традиційні місцеві суди, ніж верховні суди і суди магістратів. Саме місцеві суди були зобов'язані відправляти правосу-ддя на основі норм звичаєвого права[35]. Верховні суди і суди магістратів керувалися зви-чаєвим правом у цивільних і кримінальних справах лише тоді, коли їх сторонами були ту-більці.

Отже, колоніальні суди змінили звичаєве африканське право в напрямку оформлення дуа-лістичної системи права:

•  право, уведене метрополіями;

•  звичаєве право.

>>>642>>>

Іноземне право регулювало адміністративно-правові, торгові, кримінально-правові відно-сини. У сфері дії звичаєвого права залишалися землеволодіння, сімейні і спадкові відно-сини (прижиттєвий поділ власності, деякі цивільні зобов'язання). Так, у французькій Аф-риці та Мадагаскарі норми звичаєвого права були зведені до регулювання сфер сімейних відносин, земельного режиму, зобов'язальних відносин. У бельгійському Конго звичаєве