Загальна теорія держави і права

 

Такий підхід виходив за рамки звичайного розуміння енциклопедії як конспективного ви-кладу окремих правових наук. У 70– 80-х роках XIX ст. у країнах Західної Європи, Росії, Україні затвердилася назва нової навчальної дисципліни – загальна теорія права, котра являла собою узагальнюючу галузь знань.

Попередницею загальної теорії держави і права була також філософія права, яка ґрунтува-лася на теорії природного права. Першими авторами, що ввели термін «філософія права» у науковий обіг, були Гуґо (1798), Ґеґель (1820), Остин (1832). Певний поштовх до оформ-лення філософії права як внутрішньо узгодженої єдиної узагальнюючої науки про право був даний Ф. Шеллінгом (1803).

Термін «теорія права» замість «філософії права» був введений А. Меркелем у 70-х роках XIX ст., причому не в значенні ідеальних першооснов права (такий підхід властивий теорії природного права, що була покладена до основи філософії права), а у значенні чинної сис-теми правових норм. У такий спосіб на основі енциклопедії права і філософії права посту-пово сформувалася загальна теорія права, яка охоплює як філософське осмислення право-вої дійсності, так і найзагальніші уявлення про систему юридичних наук.

На початку XX ст. при вивченні «загальної юриспруденції» (теорії права) перейшли від порівняльного аналізу змісту правових норм і понять до дослідження структури, функцій правових норм і правових систем. Спеціалісти в галузіі теорії права у Західній Європі Г.Кельзен і Л.Дюгі заснували «Міжнародний журнал теорії права». Тематика публікацій була орієнтована на розробку загальних проблем для різноманітних правових систем: природа права, співвідношення держави і права, права і суспільства, фундаментальні по-няття і методи теорії права. Теорія держави і права стала фундаментальною юридичною наукою.

У розвитку теорії держави і права в континентальній Європі була перерва, пов'язана з від-родженням після Другої світової війни філософії права, зверненої не до досвіду, а до ідеї. У СРСР такої перерви в розвитку теорії держави і права не було, хоча поширення ідей фі-лософії права не пройшло безслідно.

У 60-ті роки XX ст. почалося відродження теорії держави і права на базі розвитку нових галузей – інформатики, кібернетики, деонтичної логіки, соціології права та ін. Нині теорія держави і права є міждисциплінарною наукою. Вона використовує досягнення як галузевих юридичних наук, так й інших суспільних наук. При цьому вико-нує інтегруючу функцію: по-перше, забезпечує взаємодію різноманітних наук у дослі-дженні права; по-друге, об'єднує результати їх досліджень з елементами філософії права.

 

Теорія держави і права – система наукових знань про об'єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку); про основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ.

Як і будь-яка інша наука, теорія держави і права має свій предмет і метод. Предмет науки (або навчальної дисципліни) -це коло питань, які вона вивчає (відповідає на питання «що?»). Метод науки (або навчальної дисципліни) – це засіб або сукупність засобів, за до-помогою яких вивчається предмет (відповідає на питання «як?»).

Предмет теорії держави і права – об'єктивні властивості держави і права, основні та зага-льні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державних і правових явищ.

Основні ознаки теорії держави і права:

1. Вивчає державу і право (або: державну і правову системи) у теоретико-узагальненому вигляді. Свідченням тому є категорії -загальні поняття: сутність держави, форма держави, тип держави, функція держави, сутність права, форма права, система права, правовідноси-ни, механізм правового регулювання тощо.

2.  Осягає не усе, а основні та загальні закономірності виникнення, розвитку, функціону-вання держави і права, їх можна назвати фундаментальними закономірностями, тому що вони однаково властиві різноманітним державам і їх правовим системам. Наприклад, «людина – право – держава» є закономірний системоутворюючий зв'язок, без якого немо-жливе законодавче закріплення і державне забезпечення прав і свобод людини. Такі осно-вні і загальні закономірності характерні для виникнення держави і права, їх сутності, ознак, функціонування апарату держави, режиму законності та правопорядку та ін. Пі-знання закономірностей – це пізнання законів взаємозв'язку явищ.

3.  Грунтується на єдності та діалектичному взаємозв'язку держави і права. Держава і пра-во – різні соціальні явища, що органічно пов'язані між собою, обумовлюють одне одного, знаходяться у відносинах нерозри-вної єдності та взаємного проникнення.

Уся побудова держави та її діяльність регламентуються правовими нормами, а правові но-рми видаються і забезпечуються державою. Держава немислима без права як засобу вирі-шення державних завдань і виконання своїх фундаментальних функцій. У нормах права держава здобуває своє юридичне оформлення, її діяльність здійснюється тільки на підґру-нті правових норм. У цьому відношенні велика роль конституцій, що закріплюють струк-туру держави, систему її органів, їх завдання, компетенцію, форми діяльності.

Природне право, ідеї свободи і справедливості обумовлюються не державою і не нею да-руються. Проте норми позитивного (законодавчого) права, що визначають реальне стано-вище людини, містять різні нормативні розпорядження, що формулюються правотворчи-ми органами держави. Правозастосовними органами вони виконуються, а правоохорон-ними органами охороняються від порушень.