Загальна теорія держави і права

При науковому вивченні та викладі курсу теорії держави і права цілком прийнятним є відносний поділ теорії держави і теорії права для розуміння специфіки кожної із них.

Таким чином, теорія держави і права є:

• суспільною наукою, тому що вивчає такі суспільні явища, як держава і право;
• юридичною наукою, тому що вивчає лише державну і правову сторони громадського життя;
• загальнотеоретичною наукою, оскільки виявляє і пояснює загальні та основні закономі-рності розвитку держави і права.

Предмет науки теорії держави і права є історичним. Він змінюється в міру залучення до сфери пізнання нових властивостей і явищ правової і державної дійсності, а також вилу-чення всього того, що виявляється ілюзією, помилкою, оманою.

 

Функції теорії держави і права – основні напрямки її теоретичного і практичного призна-чення, виконувані в суспільстві з метою його прогресивного перетворення.

1.  Онтологічна (онтологія – поняття існуючого) – виражається в пізнанні та поясненні явиш і процесів державного і правового життя суспільства. Теорія держави і права не ли-ше вивчає в узагальненій формі державно-правову систему, а й пояснює об'єктивні проце-си її розвитку, з'ясовує, які саме закономірності лежать в підґрунті цих процесів, визначає їх зміст і сутність.

2. Евристична (евристика – мистецтво знаходження істини) -виражається як у глибинному пізнанні основних закономірностей державно-правового життя, так і в з'ясовуванні їх тен-денцій, відкритті нових закономірностей, збагаченні новими знаннями про розвиток дер-жави і права («нарощення» знань).

3. Прогностична – виражається в передбаченні («погляд у майбутнє») подальшого розвит-ку держави і права на основі адекватного відображення його об'єктивних закономірнос-тей. Наприклад, визначення шляхів подальшого вдосконалення законодавства і практики його застосування. Істинність гіпотез, висунутих теорією держави і права, перевіряється практикою.

4.  Методологічна – виражається у формуванні поняттєвого апарату системи юридичних наук, створенні універсальної юридичної мови, що забезпечує однаковість у класифікації та оцінці явищ фахівцями різних галузей права.

5.  Ідеологічна – полягає у розробці фундаментальних ідей про шляхи прогресивного роз-витку держави і права, що впливають на правову свідомість громадян і суспільства (на-приклад, ідея про демократичну, соціальну правову державу).

6.  Політична – виражається у впливі на формування політичного курсу держави, політич-ної системи суспільства та у забезпеченні їх науковості.

7.  Науково-прикладна – полягає у розробці рекомендацій для практичного вирішення за-вдань державно-правового будівництва – підготування законопроектів і проектів інших нормативно-правових актів, рішень, що виносяться правозастосовними органами.

 

Метод теорії держави і права – це сукупність логічних прийомів і конкретних засобів пі-знання загальних і основних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування держави і права. Метод не слід плутати з методикою (сукупністю засобів доцільного вивчення явища). Його слід розглядати як вихідну базисну категорію методо-логії.

Методологія (вчення про методи) – система певних теоретичних принципів, логічних прийомів, конкретних засобів дослідження предмета науки. Теоретичні принципи – істо-ризм, єдність логічного та історичного. Логічні прийоми – дедуктивний та індуктивний умовивід, аналіз і синтез, порівняння, узагальнення. Конкретні засоби дослідження – ін-струменти пізнання, що застосовуються для встановлення знання про досліджуваний предмет.

Методи науки теорії держави і права поділяються на загальні, окремі (конкретні) і спеціа-льні.

Загальним методом теорії права і держави, як і всіх суспільних наук, є метод філософської діалектики (матеріалістичної та ідеалістичної). Він полягає у підході до вивчення держави і права, який ґрунтується на загальних закономірних зв'язках розвитку буття і свідомості. Наприклад, метод філософської діалектики припускає розгляд права як явища, котре: 1) визначається природою людини і умовами життя суспільства; 2) пов'язано з іншими соці-альними явищами, пронизує сферу суспільних відносин – економічних, політичних, духо-вних та ін.; 3) перебуває у постійному розвитку, якісному відновленні (рабовласницьке, феодальне, буржуазне, неокапіталістичне право).

Загальний метод філософської діалектики розкривається через:

1) логічний метод сходження від простого до складного, від абстрактного до конкретного. Це метод діалектичної логіки – логіки теоретичного відтворення генези предмета. Відпо-відно до цього методу пізнання здійснюється в два етапи. На першому етапі пізнання об'-єкта сприймається як деяке неподільне ціле. На другому, за допомогою аналізу, об'єкт пі-знається конкретними частинами. Абстрактне розуміється як однобічність знання, а конк-ретне – як його повнота, змістовність. Таким чином, відбувається рух від менш змістовно-го знання до більш змістовного. Наприклад, теорія держави і права розпочинається з ана-лізу процесу розпаду первіснообщинного ладу і становлення державно-правових явищ. Потім вивчаються більш складні відносини, що лежать в основі держави і права, причому простіше явище розглядається раніше тому, що його легко зрозуміти, і воно історично пе-редує складнішому явищу;

2)  метод (принцип) єдності логічного та історичного. Сутність історичного методу поля-гає у тому, що процес розвитку державно-правових явищ відтворюється в усій багатогранності, в усій повноті – із усіма випадко-востями, зигзагами, частковостями, що перекручують об'єктивну логіку розвитку; із усім позитивним, що накопичено історичним досвідом. При логічному дослідженні держави і права важливо відволіктися від усіх випадків, окремих фактів, особливостей, несуттєвого, тобто теоретично відтворити об'єкт у сутнісних, закономірних зв'язках, уявити необхідне – загальне і особливе – у процесі розвитку того чи іншого явища. Метод єдності