Загальне землезнавство

Полярні сяйва – це світіння верхніх шарів атмосфери в частині спектру, зокрема в лініях та смугах атомів і молекул кисню й азоту. Їх більше всього на висотах від 50-80 км  (протони) до 150 км (електрони). Від висоти залежить колір сяйва. На всій землі сяйва проходять одночасно. Але найбільша частота появи сяйва відмічається біля широти 670, де буває більше 200 днів у рік з полярними сяйвами. Максимум сяйв – за 220 від магнітних полюсів (Чукотка, Таймир, Північна Якутія тощо). Це зона полярних сяйв. На північ і на південь  їх частота зменшується. Наприклад, на екваторі буває 1 сяйво на 10 років у момент великої сонячної активності.

В середні віки полярні сяйва вважали передвісниками війн, голоду, епідемій. Перед падінням Єрусалиму, перед смертю Юлія Цезаря спостерігалися полярні сяйва. Вважали, що це прояв гніву богів. Полярні сяйва зображали навіть у вигляді цілих армій, озброєних піками, які б’ються до смерті. Для того, щоб точніше зрозуміти механізм полярного сяйва, слід згадати будову магнітосфери.

 

2.3.8 .Значення геомагнітного поля

Охороняє від космічного випромінювання поверхню Землі й усе живе на нашій планеті. Впливає на характеристики рідин, а оскільки кров людини – рідина, то магнітні бурі дуже впливають на людину. Вивчення геомагнітного поля необхідне в навігації, для геодезистів, при пошуках нафти, бокситів, алмазів, золота. Припускають, що тварини (ссавці, а особливо птахи) при міграціях орієнтуються саме за допомогою силових ліній магнітного поля Землі.  Тварини при відпочинку та сні,  зазвичай,  розташовуються у напрямку північ – південь, тобто вздовж силових  ліній геомагнітного поля . 

 

2.4. Географічні наслідки параметрів Землі як планети

 

2.4.1. Географічні наслідки участі Землі у рухах Сонячної системи у Всесвіті

Земля разом з усією Сонячною системою обертається навколо центра Галактики. Період обертання становить 176 млн. років і називається галактичним роком. Участь у цьому русі призводить до дуже сильних комплексних змін у природі географічної оболонки упродовж усієї історії Землі. 

Унаслідок різнорідності будови Галактики космічне гравітаційне поле в її межах неоднорідне. При віддалені від ядра Галактики Сонячна система проходить через ділянки з меншим гравітаційним полем. У результаті цього відбувається стиснення Сонця і планет (під дією власних сил притягання, для Землі — земного тяжіння). За рахунок стиснення надра Землі розігріваються, дрейф плит мінімальний, тектонічні процеси активізуються, відбуваються інтенсивні процеси горотворення, висхідний розвиток рельєфу. Останній зумовлює розвиток зледеніння.

Перший (висхідний) етап циклу розвитку рельєфу обумовлює інтенсивну денудацію внаслідок посилення екзогенних процесів рельєфоутворення (ерозії, діяльності льодовиків тощо) при піднятті поверхні. Поступове зниження і вирівнювання рельєфу складає суть другого — низхідного — етапу в циклі розвитку рельєфу в період відносного тектонічного спокою. Через 88 млн. років Сонячна система проходить через ділянки з найбільшим гравітаційним полем у межах Галактики (при найменшій відстані до її центру). Внаслідок цього відбувається зростання тектонічної активності, (магматизму внутрішнього і зовнішнього, землетрусів, розломної тектоніки, горизонтальних рухів літосферних плит тощо). При цьому рельєф не підвищується, але розчленовується. Це — третій етап циклу розвитку рельєфу. Далі триває четвертий етап — вирівнювання та зниження рельєфу суходолу. Таким чином, завершується один геологічний цикл розвитку рельєфу тривалістю 200-220 млн. років і розпочинається другий. Таких циклів в історії розвитку географічної оболонки виділяється кілька, зокрема у фанерозії (останні 600 млн. років) — три (герцинський, мезозойський, альпійський).

 

2.4.2. Уплив сонячно-земних взаємодій на природу нашої планети

До сонячно-земних зв’язків відносять:

а.Сукупність явищ, пов’язаних із обертанням Землі навколо Сонця, тобто сезонна ритміка у географічній оболонці. Наприклад, шторми сильніші взимку, мусони, течії, явища в гідросфері, морозне вивітрювання, багаторічна мерзлота,

б.Сукупність явищ, пов’язаних із зміною положення земної осі під впливом Сонця, тобто прецесією тривалістю 26 000 років.

в.Енергія, за рахунок якої відбувається більшість процесів у географічній оболонці, це сонячна енергія. На верхній межі атмосфери на 1 см2 площі надходить біля 2 ккал сонячної радіації за хвилину.

г. Вплив сонячної активності на перебіг процесів в атмосфері, гідросфері, літосфері, біосфері.

д.Вплив сонячної активності на магнітосферу Землі.

е.Речовинний потік  і  - частинок, тобто протонів і електронів сонячного вітру створює радіаційний пояс в атмосфері, формує іоносферу і екзосферу.

ж.

2.4. 3. Уплив Місяця на природу Землі

Загальна характеристика Місяця

  Хоча Місяць далеко не найбільший супутник (у Сатурна – Титан діаметром – 5 000 км, у Юпітера Ганімед (4 940км) і Калісто ( 4 690км), у Нептуна – Тритон (4 000км), але за співвідношенням мас Місяць не має рівних – 1/81.

Місяць – це тверде, сильно зрите ударними кратерами кам’янисте тіло, без атмосфери, із середнім радіусом 1 738км і середньою щільністю – 3,3 г/см3. Лише центральні області Місяця глибше 800 – 1 000км під поверхнею знаходяться у напіврозплавленому стані. Зараз Місяць – тектонічно мертве тіло, ніколи він не був