Західноукраїнська проза 20 - 30-х років ХХ століття: проблема неоромантизму (О. Турянський, Р. Купчинський, А. Чайковський, А. Лотоцький, Б.-І. Антонич, К. Гриневичева)

Національна академія наук України

Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка

 

ЛЕБЕДІВНА Лариса Іванівна

 

УДК: 821.161.2

 

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА ПРОЗА 20-30-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ: ПРОБЛЕМА НЕОРОМАНТИЗМУ (О. Турянський, Р. Купчинський, А. Чайковський, А. Лотоцький, Б.-І. Антонич, К. Гриневичева)

 

10.01.01 – українська література

 

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

 

Київ – 2007

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі літератури ХХ століття Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України

Науковий керівник: - доктор філологічних наук ШУМИЛО Наталія Микитівна, Інститут літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України.

Офіційні опоненти: - доктор філологічних наук, професор КОВАЛІВ Юрій Іванович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри новітньої української літератури; 

- кандидат філологічних наук КАПЛЕНКО Оксана Миколаївна, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, доцент кафедри української літератури.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (01001, м. Київ, вул. М.Грушевського, 4).

  

 

Актуальність теми дослідження. У 20-30-х роках ХХ століття активно розвивалася західноукраїнська проза, яка мала неоромантичне спрямування. Це був час складних літературних процесів, формування національно-визвольного руху, патріотичного піднесення та осмислення політичних подій 1918-1920-х років, що й стали основними суспільними чинниками відповідних літературних процесів. 

Незважаючи на зацікавлення ряду науковців, зокрема праці С. Андрусів, М. Ільницького, Н. Мафтин та ін., українська проза 20-30-х років минулого століття залишається недостатньо вивченою. Цим і зумовлена актуальність запропонованого дослідження, в якому здійснено прочитання прози західноукраїнських письменників 20-30-х років Богдана-Ігора Антонича, Катрі Гриневичевої, Осипа Турянського, Романа Купчинського, Андрія Чайковського та Антіна Лотоцького.

Мета й завдання дисертації полягає у розкритті особливостей розвитку західноукраїнської неоромантичної прози 20-30-х рр. ХХ ст. в межах цілого неоромантичного літературного напряму. Тому в роботі ставляться і розв’язуються такі завдання: 

1) простежити формування світоглядного та літературно-естетичного підгрунтя неоромантизму; 

2) з’ясувати типологічні риси неоромантизму та їхню своєрідність в українській прозі міжвоєнного періоду; 

3) окреслити ідейні та стильові чинники неоромантичного художнього мислення в українській прозі даного періоду; 

4) визначити національні питомі риси цього напряму в українському літературному процесі; 

5) показати особливості індивідуальних стилів українських письменників “нового покоління” в контексті неоромантичного літературного напряму.

Об’єктом дослідження є художня проза О. Турянського (“Поза межами болю”, “Син землі”), Р. Купчинського (“Заметіль”), Б.-І. Антонича (“На другому березі”), К. Гриневичевої (“Шестикрилець”, “Шоломи в сонці”), А. Чайковського (“На уходах”, “За сестрою”) та А. Лотоцького (“Княжа слава”), літературно-критичні статті Лесі Українки та Б.-І.Антонича, листування, щоденникові записи та спогади О. Кобилянської. Проза згаданих українських неоромантиків зіставляється з відомими творами того часу європейських прозаїків, зокрема: М. Пруста, А. Камю, Ф. Кафки, Ж.-П. Сартра, В. Вулф, К. Гамсуна, Е. Хемінгвея, Е.-М. Ремарка, А. Барбюса, С. Мірівіліса, О. Гріна, С. Лагерлеф, Р. Стівенсона). 

Предмет дослідження - національна своєрідність неоромантичного літературного напряму в українській прозі 20-30-х рр. ХХ ст. 

Методи дослідження – в дисертації використано здобутки сучасного системного, історико-порівняльного, конкретно-історичного аналізу, психоаналітичної критики, методики культурно-історичної, психологічної та рецептивно-естетичної шкіл. 

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній: 

1) з’ясовується спільне та відмінне між неоромантизмом як великим стилем доби і неоромантизмом як власне стильовим напрямом; визначається світоглядне підгрунтя останнього; 

2) розкриваються суспільно-історичні та культурно-мистецькі умови для формування неоромантичного літературного напряму як у цілому, так і конкретно на теренах Західної України; 

3) виокремлені основні типологічні риси неоромантизму як літературного напряму взагалі та українського зокрема; 

4) розмежовано такі поняття, як “неоромантизм”, “революційна романтика”, “романтика вітаїзму”; 

5) творчість О. Турянського, Б.-І. Антонича, Р. Купчинського, А. Чайковського, А. Лотоцького, К. Гриневичевої розглядається у річищі неоромантичного літературного напряму; 

6) осмислюються культурно-історичні, психологічні та літературно-естетичні аспекти художнього мислення письменників у світлі неоромантичного літературного напряму; 

7) розглядається проза О. Турянського, Б.-І. Антонича, К. Гриневичевої порівняно із західноєвропейськими письменниками-модерністами зазначеного періоду; 

8) визначаються особливості індивідуального неоромантичного стилю у творчості кожного з українських прозаїків.

Робота виконана згідно з науковими планами відділу української літератури ХХ століття Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, пов’язаних зі створенням академічної “Історії української літератури” (№ РК 0101 U 002080). 

Практичне значення. Здобуті наукові результати можуть бути використані при читанні історико-літературних курсів і спецсемінарів з історії української літератури у вищих навчальних закладах, а також у подальшому дослідженні західноукраїнського літературного процесу між двома світовими війнами (20-30-х років ХХ століття). 

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації викладені у виступі на VII Міжнародній конференції молодих учених (Київ, 2004 р.), на VІІІ Міжнародній конференції молодих учених (Київ, 2005 р.). Додатково: на ІV Всеукраїнській конференція “Буття українців” (Київ, 2007 р.). 

За темою дослідження опубліковано шість статей. 

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (202 позиції). Загальний обсяг дисертації 214 сторінок, із них 197 основного тексту.

 

 

У "Вступі" обґрунтовано актуальність та новизна дисертаційної роботи, сформульовано її мету