Західноукраїнська проза 20 - 30-х років ХХ століття: проблема неоромантизму (О. Турянський, Р. Купчинський, А. Чайковський, А. Лотоцький, Б.-І. Антонич, К. Гриневичева)

Поразка в Україні визвольної війни 1918-1920-х рр. спричинилася до появи великого масиву літератури національного спрямування, в якій знаходимо осмислення історичного минулого України, причини втрати державності після першої світової війни. В атмосфері, що склалася, на грунті романтичної природи українця постав “феномен оптимізму” галичанина, який і далі не припиняв боротьбу за незалежність, вірячи в її перемогу. Отже, в дисертаційній праці простежується те, що у 20-30-х роках на західних теренах нашої країни розвивався неоромантизм, що було зумовлено відповідними суспільно-політичними та культурно-історичними умовами.

Висновки роботи полягають у тому, що: 

- український неоромантизм за концепцією героя та характером розв’язання колізії / конфлікту є власне літературним напрямом; 

- за формою вираження це – явище синтетичне, оскільки неоромантизм використовував деякі формотворчо-стилістичні риси експресіонізму, імпресіонізму, необароко, що постали на грунті романтизму; 

- для неоромантизму в західноукраїнській прозі характерні ідеалізм, духовность та морально-етичні цінності християнства; 

- однією з визначальних рис виступає гармонійність / баланс між двома тенденціями українського літературного процесу: неоромантичною ідеєю любові та відповідальності митця за долю своєї нації та зосередженням на формально-естетичних пошуках; 

- проблему масової та модерної літератури неоромантизм розв’язує таким чином, що за характером колізії та концепцією героя вона (масова література) може бути неоромантичною, але за засобами вираження – традиційною літературою наслідувального характеру; 

- виступаючи як літературний чи мистецький напрям, котрий ми розпізнаємо за стилем, неоромантизм є водночас і світоглядом, який має глибоке культурно-історичне коріння і ґрунтується на оптимістичній вірі та християнських принципах, характерних для епохи міжвоєнного періоду – епохи відродження і самоусвідомлення української нації, а також її боротьби за державність.

 

1. Лебедівна Л. Одвічний пошук гармонії (три іпостасі О.Кобилянської в оповіданні “Valse melancolique”) // Слово і час. - 2003. - №7. – С. 70 – 75 (0,3 др. арк.).

2. Лебедівна Л. Україна як текст (за романом Осипа Турянського “Син землі”) // Мандрівець. – 2004. - №6. – С. 54 – 58 (0,3 др. арк.).

3. Лебедівна Л. Українське обличчя війни (Повість-поема О.Турянського “Поза межами болю. Картина з безодні”) // Слово і час. – 2004. - №12. – С. 50 – 56 (0,5 др. арк.).

4. Лебедівна Л. Чайковський – міфотворець: Повісті А.Чайковського “За сестрою” і “На уходах” // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах”. – 2005. - №4. – С. 142 – 148 (0,4 др. арк.). 

5. Лебедівна Л. Історична проза Антіна Лотоцького і Катрі Гриневичевої // Дивослово. – 2005. - № 9. – С. 62 – 65 (0,5 др. арк.). 

6. Лебедівна Л. Стильові особливості історичної прози Катрі Гриневичевої // Слово і час. – 2006. - № 11. – С. 30 – 37 (0,6 др. арк.).

 

 

Лебедівна Л.І. Західноукраїнська проза 20-30-х років ХХ ст.: Проблема неоромантизму (О. Турянський, Р. Купчинський, А. Чайковський, А. Лотоцький, Б.-І. Антонич і Катря Гриневичева). – Рукопис. 

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю – 10.01.01 – українська література. – Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Київ, 2007. 

У дисертації досліджується західноукраїнська проза 20-30-х років ХХ ст. під кутом зору виявлення в ній рис і особливостей неоромантизму. Показано розвиток неоромантизму в українській прозі, починаючи від О. Кобилянської аж до 20-30-х років ХХ ст., тяглість традицій і спільне та своєрідне в неоромантиків “старшого” й “нового” поколінь. Осмислюються філософсько-психологічні, культурно-історичні та літературно-естетичні аспекти художніх світів О. Турянського, Р. Купчинського, А. Чайковського, А. Лотоцького, Б.-І. Антонича, К. Гриневичевої, малодосліджений доробок яких розглядається у порівняльно-типологічному плані із творами західноєвропейських письменників-модерністів того періоду, а також визначаються особливості їх індивідуальних стилів. 

Неоромантизм розглядається як літературний напрям, базований на літературно-естетичних та світоглядних засадах, які представляють загальнолюдський світогляд, що має глибоке культурно-історичне коріння і грунтується на оптимістичній вірі та християнських принципах, характерних для цілої епохи міжвоєнного періоду – епохи відродження і самоусвідомлення української нації, а також її боротьби за державність, що виражало її національну своєрідність, створило позитивні умови для формування цього літературного напряму на теренах Західної України. 

У роботі зосереджується увага на синтетичному характері неоромантичного літературного напряму та аналізі типологічних рис неоромантизму. Звернення до неоромантичної творчості прозаїків 20-30-х рр. ХХ ст. дає можливість повніше представити літературний процес у міжвоєнній Галичині, визначити його особливості, тенденції, пріоритети.

Ключові слова: неоромантизм, неоромантична колізія, неоромантичний світогляд, духовно-моральні основи, категорія етичності, гармонія, національна своєрідність, флюктуація, синтез, дихотомія.

 

 

Лебедивна Л.И. Западно-украинская проза 20-30-х гг. ХХ ст.: Проблема неоромантизма (О. Турянский, Р. Купчинский, А. Чайковский, А. Лотоцкий, Б.-И. Антонич и Катря Гриневичева). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 – украинская литература. – Институт литературы им. Т.Г.Шевченко НАН Украины, Киев, 2007.

В диссертации исследуется западно-украинская проза 20-30-х гг. ХХ в. в общем потоке неоромантического литературного направления. Показан путь развития неоромантизма в украинской прозе, начиная с периода творчества Ольги Кобылянской и заканчивая 20-30-ми гг. ХХ в. Прослеживаются приемственность и непрерывность традиций, а также общие и отличительные черты в неоромантиков “старшего” и “нового” поколений. Осмысливаются философско-психологические, культурно-исторические и литературно-эстетические аспекты художественных миров Осипа Турянского, Романа Купчинского, Андрия Чайковского, Антона Лотоцкого, Богдана-Игоря Антонича, Катри Гриневичевой, до сих пор мало исследованное творчество которых рассматривается в сравнительно-типологическом плане с западноевропейскими писателями-модернистами (Э.-М. Ремарком, Э. Хемингуэем, А. Барбюсом, С. Миривилисом, В. Вулф, К. Гамсуном, М. Прустом, А. Камю, Ф. Кафкой, Ж.-П. Сартром), при этом определяются особенности их индивидуальных стилей. 

Неоромантизм рассматривается как литературное направление, основанное на литературно-эстетических и мировоззренческих началах, которые являются основой общечеловеческого мировоззрение, имеющего глубокие культурно-исторические корни и базирующегося на оптимистической вере человека и христианских принципах, характерных для целой эпохи рассматриваемого периода. 

Это была эпоха возрождения и самоосознания украинской нации, ее борьбы за свою государственность. Взаимодействие этих факторов создало позитивные условия для формирования этого литературного направления на землях Западной Украины, которое выразило себя с неповторимым национальным своеобразием.

Ключевое значение для изучения вопроса неоромантизма имеет наследие Леси Украинки. Она первая заявила о том, что неоромантизм является литературным направлением, сформировала основные характеристики этого художественного мышления: эмансипация личности, ее исключительность, самоусовершенствование, активность, “порыв к небесам”, демократизм, которые трактовались в рамках морально-духовных ценностей человечества. Следует заметить, что творчество самой писательницы дало богатый материал для изучения неоромантизма в отечественном литературоведении (С. Хороб, С. Козак, М. Кодак, О. Забужко и др.). На основании многих исследований таких известных критиков и литературоведов, которые, как и Леся Украинка, касались этого вопроса (Д. Мережковский, А. Белый, М. Евшан, З. Геник-Березовская, М. Неверли, Д. Царик, М. Ильницкий, Д. Наливайко, Т. Гундорова. Н. Шумило и др.), прослеживается нелегкий процесс становления этого понятия в литературе, что нашло отражение как в историко-культурных, так и в литературоведческих характеристиках.

В работе также сосредоточено внимание на синтетическом характере неоромантического литературного направления, которое, сохраняя свое неоромантическое мировоззрение (концепция героя, характер решения коллизии / конфликта), использовало некоторые формально-стилистические черты экспрессионизма, импрессионизма, необарокко и др. 

Анализ типологических черт неоромантизма дает основание утверждать, что неоромантическая проза 20-30-х гг. ХХ в. базировалась на гармоничном соединении как национального, традиционного, так и новаторского, что свидетельствует о воплощении на всех уровнях неромантической идеи гармонии / баланса между различными аспектами творчества.

Обращение к неоромантическому творчеству прозаиков 20-30-х годов ХХ века дает возможность более полного исследования литературного процесса в Галичине в период между двумя мировыми войнами, а также анализа его особенностей, тенденций и приоритетов. 

Ключевые слова: неоромантизм, гармония, неоромантическая коллизия, неоромантическое мировоззрение, синтез, духовно-моральные основы, категория этичности, национальная своеобразность, флюктуация, дихотомия. 

 

 

Lebedivna L.I. West Ukrainian prose of 20-30th years of the 20th century.: Problem of neo-romanticism (O.Turians’kyi, R.Kupchyns’kyi, А. Chaikovs'kyi, A.Lotots'kyi, B.-І.Аntonych and Katria Hrynevycheva). - Manuscript. 

Dissertation for a master degree in Philology, speciality – 10.01.01 - Ukrainian literature. - Institute of literature named after Taras Shevchenko, National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2007. 

In the thesis West Ukrainian prose of 20-30th years of the 20th century is investigated in the view of neo-romanticism literary tendency. Development of neo-romanticism in Ukrainian prose is shown in the thesis beginning from О. Kobylyans’ka’s works up to 20-30th years of the 20th century. There are also continuity of the traditions, and common and distinctive features for the neo-romanticisms of “senior” and “new” generations described. The philosophic-psychological, cultural and historical, aesthetic literary aspects of the worlds of art of Turians’kyi, Kupchins’kyi, Chaykovs’kyi, Lotots’kyi, Antonych, Grynevycheva are comprehended. Their scantily explored works are examined in a manner of comparative typology with the West European modernist writers of that period, and also the features of their individual styles are determined.

Neo-romanticism is considered as a tendency in literature that is based on world outlook and aesthetic literary principles, which present a common to all mankind worldview. This view has profound cultural and historical roots and is based on an optimistic faith and Christian principles that are in nature of the whole epoch of interwar period – epoch of revival and self-perception process for the Ukrainian nation and its fight for the state system. The process expressed national originality and formed favourable conditions for development of this literary tendency in Western Ukraine.

Keywords: neo-romanticism, neo-romanticism collision, neo-romanticism worldview, spiritual and moral basis, harmony, category of ethics, national originality, fluctuation, synthesis, dichotomy.