Закономірності суспільного прогресу

Через багато років після цього представник французького Просвітниц-тва Шарль-Луї Монтеск'є, перейнявши від свого попередника естафету, у праці "Про дух законів" детально розробив теорію поділу державної влади на законодавчу, виконавчу й судову, що, на його думку, сприяло б виключенню можливостей для зловживання владою і дозволило б людям без перешкод ре-алізувати свої особисті й політичні права і свободи.

Ми переконались у величезній цінності цієї державно-правової конце-пції, оскільки незбалансованість гілок влади, відсутність системи противаг і стримувань між ними призводять до нестабільності й соціального напружен-ня в суспільстві.

Прикладом цього були події в Росії у жовтні 1993 p., а також, на жаль, політичне протистояння між законодавчою та виконавчою гілками влади в сучасній Україні.

Ба більше — тезу про спадковість у розвитку правової науки та велике практичне значення теоретичних концепцій, розроблених у минулому, потве-рджують зусилля багатьох поколінь учених, які з'ясовували і продовжують досліджувати так звані наскрізні проблеми. Серед них — теоретичні пробле-ми співвідношення і взаємозв'язку права і моралі, особистості та влади, сус-пільства, людини й держави, утвердження в суспільстві справедливості тощо.

І останнє зауваження. Згідно з навчальною програмою курсу "Історія політичних і правових вчень" теоретичні державні та правові концепції роз-глядаються в хронологічному порядку, з використанням порівняльного мето-ду. Це дозволяє детально ознайомитися з сутністю конкретних вчень, про-аналізувати їхній зміст, порівняти, з'ясувати, якою мірою вони успадковують політико-правову думку минулих поколінь і скільки в них нового, якою є їх-ня соціальна цінність за сучасних умов.

Пропоноване видання не претендує на розкриття переважної більшості державно-правових концепцій, що мали місце в історії; у ньому висвітлено основні теорії, які, на думку авторів, мають важливе значення для вивчення дисципліни.

Для підготовки цього видання використано праці мислителів і філосо-фів, які досліджували сутність держави і права, вчених Нерсесянца В.С., Лу-ковсь-кої Д. І., Воротиліна Є. А., Графського В. Г., Прозорової Н. С., Копи-ленка О. Л., Скакун О. Ф., Мамута Л. С., Лейста О. Е., Азаркіна Н. М., Бого-ша Ю, та ін., а також матеріали лекцій, що їх читали автори, з філософії пра-ва та з історії вчень про державу і право.

З появою держави і встановлених нею норм і правил поведінки люди почали розмірковувати про ці соціальні феномени, їхні сутність і роль у сус-пільному житті.

Попервах ці роздуми, погляди на державу, а також її вимоги щодо пра-вил поведінки людей, ясна річ, не були самостійними знаннями, а являли со-бою елементи синкретичного міфологічного світогляду.

Згідно з міфологічними уявленнями наших предків, порядок, установ-лений на землі, розглядався ними як складова всесвітнього порядку, започат-кованого Творцем.

З огляду на це формувались і уявлення людей про їхнє місце у світі, взаємини з іншими людьми, права та обов'язки, державний устрій. Такий під-хід до розуміння сутності держави, порядку, справедливості був характерним для більшості народів, про що свідчать перші літературні пам'ятки країн Ста-родавнього Сходу, Греції, Риму, а також Київської Русі.

Але схожість підходів різних народів у визначенні першоджерела зем-них порядків мала місце тільки на початковій стадії виникнення цих погля-дів.

Із часом, розвиваючись, погляди на державу, порядок, справедливість почали різнитися, набувати різних напрямку й забарвлення. Це сталося на етапі з'ясування людьми питання про взаємозв'язок порядку небесного і від-носин на землі. Зокрема, у Стародавньому Китаї вважалося, що такий зв'язок здійснюється імператором. Від імені Бога він утворенням держави встанов-лює порядок на землі та реалізує надані йому Богом владні повноваження. Решта осіб, які обіймають різні посади в системі державного управління, ма-ють проводити в життя волю імператора, а значить, і Бога.

Рівночасно в Стародавніх Індії та Єгипті, а також у Вавилоні побутував міф, згідно з яким боги були не лише джерелом влади, а й брали безпосеред-ню участь у встановленні земного порядку, вирішенні долі людей. Цю кон-цепцію подибуємо в літературних пам'ятках Стародавнього Єгипту, серед яких — "Повчання Птахотепа" (XXVII ст. до н. е.), "Книга мертвих" (XXV—XXIV ст. до н. е.), "Повчання гераклеопольського царя своєму синові" (XXII ст. до н. е.).

У цих творах превалювала теза про божественну сутність влади і зако-нів, їхню відповідність божим настановам, містилися рекомендації щодо ви-конання законів, справедливої поведінки. Згідно з поглядами давньоєврейсь-кого народу, Бог уважався верховним правителем, законодавцем і верховним суддею. Він безпосередньо впливав на суспільні процеси, пропонуючи рі-шення з конкретних питань.

Такий підхід до проблеми з'ясування питання про сутність влади, по-рядку і справедливості був дуже поширеним упродовж тривалого часу; пере-годом ці положення були прийняті християнством і знайшли відображення у Новому Заповіті.

Слід звернути увагу на політичні та правові ідеї Стародавньої Індії, за-кріплені вже в найдавніших літературних пам'ятках, релігійних книгах аріїв (Веди — "священне знання" кінця І тис. до н. е.); у священних книгах брах-манізму, до яких належать "Рігведа" — перший і найстаріший збірник, "Са-маведа", "Яджурведа" та "Атхарваведа"; у пізніших релігійно-філософських творах (Упанішади); у поетичних епопеях "Махабхарата" і "Рамаяна", а надто — в юридичних збірниках, що являють собою, у значній їхній частині, не стільки пам'ятки