Закономірності суспільного прогресу

Пуфендорф Самуїл (1632—1694) — німецький мислитель, засновник світської юридичної науки. Прихильник ідеї природного права, яке розглядав як універсальні етичні норми, що регулюють суспільні відносини.

Пухта Георг-Фрідріх (1798—1846) — представник історичної школи права в Німеччині. Свої погляди на державу і право виклав у працях "Звичає-ве право" та "Курс інституцій". Природне право вважав штучною конструкці-єю.

Радищев Олександр Миколайович (1748—1802) — російський письменник. Державно-правові погляди викладено у творі "Подорож із Пе-тербурга до Москви". Виборював ідеї демократії та республіканізму, участі народу в управлінні державою. Прибічник договірної теорії походження держави та природного права.

Руссо Жан-Жак (1712—1778) — представник французького Просвіт-ництва, філософ. Основні праці: "Про суспільний договір", "Міркування про основи і підстави нерівності...". Зважав на протиріччя розвитку цивілізації, приватну власність називав причиною нерівності. Автор договірної теорії держави, прибічник ідеї прямого народоправства. Досліджував суспільство, державу, право.

Савіньї Фрідріх-Карл фон (1779—1861) — представник історичної школи права Німеччини. Свою державно-правову концепцію виклав у працях "Право володіння", "Система сучасного римського права". Уважав, що вся історія права — це повільне розкриття тієї субстанції, яка випливає з народ-ного духу.

Сенека Луцій Анней (бл. 4 до н. е. — 65 н. е. ) — представник нової стої. Ідея духовної свободи всіх людей як суб'єктів права була основою в йо-го працях "Едіп", "Медея" та ін.

Сен-Сімон Клод-Анрі де Рувруа (1760—1825) — французький соціа-ліст-утопіст. Рушійними силами суспільного розвитку уважав прогрес науко-вих знань, моралі та релігії. Праця "Нове християнство" та ін.

Сократ (469—399 до н. е.) — філософ Стародавньої Греції. Прагнув до раціонального обгрунтування об'єктивного характеру етичних оцінок, мора-льної природи держави і права. Розрізняв природне і позитивне право.

Соловйов Володимир Сергійович (1853—1900) — російський філо-соф, публіцист. Його філософія права тісно пов'язана з ученням про мораль. Розглядав право як розмежування свободи людей у суспільстві та як мінімум моральності. Основні праці: "Критика абстрагованих засад", "Виправдання добра".

Солон (640 чи 635 — бл. 559 до н. е.) — мислитель Стародавньої Гре-ції, афінський реформатор і законодавець. Стояв біля витоків полісної демок-ратії.

Спенсер Герберт (1820—1903) — англійський мислитель, філософ і соціолог. Представник соціологічного позитивізму. Автор органічної теорії держави, яку порівнював із біологічним організмом. Основна праця — "Сис-тема синтетичної філософії".

Сперанський Михайло Михайлович (1772—1839) — російський державний діяч, радник Олександра І, автор плану ліберального устрою Росії. Праці: "Записка про основні закони", "Записка про устрій урядових і судових установ у Росії".

Спіноза Барух (Бенедикт; 1632—1677) — нідерландський філософ. Основні праці: "Богословсько-політичний трактат", "Етика", "Політичний трактат". Державу і право розглядав як органічні частини природи. Прибіч-ник теорії природного права (у світі все підкорено законові самозбереження) і суспільного договору.

Сталін Йосип Віссаріонович (1879—1953) — генеральний секретар ЦК ВКП (б), прибічник державно-правової ідеології комуністичного спряму-вання. Продовжувач ленінського вчення про диктатуру пролетаріату. Погля-ди з цього приводу викладено у працях: "Про основи ленінізму", "Про проект Конституції Союзу РСР", "Звітна доповідь на XVIII з'їзді партії про роботу ЦК ВКП (б)" та ін.

Татищев Василь Микитович (1686—1750) — російський історик, державний діяч. Головна праця — "Історія Російська". Обгрунтував централі-зовану державу з сильною владою.

Токвіль Алексіє де (1805—1859) — представник французького лібе-ралізму. Свої політико-правові погляди виклав у працях "Демократія в Аме-риці", "Старий режим та революція".

Ульпіан (170—228) — римський юрист, прибічник ідеї природного права. У 426 р. його концепціям було надано обов'язкової юридичної сили. Окремі положення його вчень увійшли до Дигест.

Філофей (XVI ст.) — російський письменник, чернець псковського Єлизарівського монастиря. Автор концепції "Москва — третій Рим".

Фіхте Йоган-Готліб (1762—1814) — професор філософії Єнського університету в Німеччині. Уважав, що право виводиться з "чистих форм ро-зуму", а держава виникає для захисту правовідносин, особистих прав людей. У праці "Замкнена торгова держава" розробив проект "ідеальної держави", що втручається в усі сфери життя суспільства.

Франклін Бенджамін (1706—1790) — представник американського просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США (1776 р.) і Кон-ституції 1787 р. Виборював ідеї демократичної республіки, прав і свобод громадян, народного суверенітету, самостійності штатів.

Франко Іван Якович (1856—1916) — український поет, прозаїк, філо-соф, громадський діяч. Виступав проти необмеженої монархії, поділяв деякі положення марксизму. Пропонував новий устрій суспільства за допомогою революції, під якою розумів низку культурних, наукових і політичних захо-дів. Державно-правові погляди викладено у творах: "Дві конституції", "Істо-рія однієї конфіскації", "На дні", "До світла" та ін.

Фур'е Шарль (1772—1837) — представник французького утопічного соціалізму. Пропонував новий суспільний устрій; його ідеалом був комуносо-ціалізм. Основним осередком майбутньої держави вважав фаланги, в яких людей було б залучено водночас до промислового і сільськогосподарського виробництва. Основні праці: "Теорія чотирьох рухів і загальних доль", "Тео-рія світової єдності", "Новий господарський соцієтарний світ".

Хмельницький Богдан (1595—1657) — український державний діяч, полководець. Автор "Договірних статей", у яких викладено перспективу роз-витку України в складі Росії.

Цицерон Марк Туллій (106—43 до н. е.) — державний діяч Стародав-нього Риму. Свої державно-правові погляди виклав у працях "Про державу", "Про закони", "Про обов'язки". Державу визнавав надбанням народу, дослі-джував форми держави, був прибічником ідей природного права, беззапереч-ного підкорення законові.

Чернишевський Микола Гаврилович (1828—1889) — російський письменник, один із керівників журналу "Сучасник". Був одним з ідейних ке-рівників "Землі і волі"» Пропагував ідеї утопічного соціалізму, вважав за мо-жливе перехід до соціалізму через селянську "общину". Свої державні погля-ди виклав у романі "Що робити?".

Чичерін Борис Миколайович (1828—1904) — російський юрист, представник течії неогегелянства в її ліберальному варіанті. Основні праці: "Філософія права", "Історія політичних вчень".

Шевченко Тарас Григорович (1814—1861) — український письмен-ник, член Кирило-Мефодіїв-ського товариства (1846—1847 pp.). Противник абсолютної монархії. Висловлював ідеї республіканізму.

Щербатов Михайло Михайлович (1733—1790) — російський істо-рик, публіцист. Автор праці "Подорож до землі Офірської", в якій виклав свої консервативні політико-правові погляди.

Юм Девід (1711—1776) — англійський філософ. Побудував правову теорію на підмурку почуттів, серед яких, на його думку, є і правові почуття. Основна праця — "Трактат про людську природу".