Закономірності суспільного прогресу

Мо-цзи (479—381 до н. е.) — мислитель Стародавнього Китаю, засно-вник моїзму — вчення, спрямованого проти конфуціанства. Сповідував ідею про вміле управління, в основі якого — узгодження таких методів, як вихо-вання та примус.

Муравйов Микита Михайлович (1796—1843) — капітан російської армії, декабрист. Керував Північним товариством декабристів. Прихильник конституційної монархії.

Муромцев Сергій Андрійович (1850—1910) — російський юрист, професор Московського університету, представник соціологічного позитиві-зму. Основна праця — "Визначення і основний розподіл права".

Ніл Сорський (1433—1508) — засновник "неетя-жательства". Обсто-ював ідею аскетизму, особистої праці монахів, вирішував проблему співвід-ношення церковної та світської влади.

Ніцше Фрідріх (1844—1900) — німецький філософ, представник ірра-ціоналізму й волюнтаризму, один із засновників "філософії життя". Державу і право розглядав як інструментарії культури, яка являє собою боротьбу сил і воль за владу. Завдання держави і людства — створення видатних людей, ге-ніїв. Основні праці: "Грецька держава", "Воля до влади", "Так казав Заратус-тра", "По той бік добра і зла", "Походження моралі" та ін.

Новгородцев Павло Іванович (1866—1924) — російський філософ і юрист, професор Московського університету. Філософська основа його пра-вових вчень — неокантіанство. Основні праці: "Криза сучасного правознавс-тва", "Про суспільний ідеал", "Моральний ідеалізм у філософії права".

Ордін-Нащокін Афанасій Лаврентійович (1605— 1680) — російсь-кий дипломат. Пропагував ідею "освіченої" монархії, здатної забезпечити "загальне благо" підданих, самоуправління міст, заохочення особистої ініци-ативи виробників.

Оріховський-Роксолан Станіслав (1515—1567) — український мис-литель, автор праць "Про природне право", "Про турецьку загрозу", "Напу-чення польському королю..." та ін. Прибічник ідеї природного права, верхо-венства закону. Робив спроби вирішити проблему співвідношення світської та духовної влади.

Орлик Пилип (1672—1742) — український державний і військовий діяч. Гетьман України у вигнанні. Автор праць: "Вивід прав України", "Пакт і Конституція законів та вільностей Війська Запорозького".

Остін Джон (1911—1960) — англійський філософ, представник лінгві-стичної філософії, однієї з форм неопозитивізму. Пе визнавав теорій природ-ного права; стверджував, що існує тільки позитивне право, матеріалізоване в нормах. Заперечував можливість пізнання сутності держави і права.

Оуен Роберт (1771—1858) — представник англійського утопічного со-ціалізму. Розробив програму нового устрою суспільства через утворення са-мокеро-ваних "поселень спільності й співробітництва", де не було б приват-ної власності, класів, експлуатації. Робив спроби втілити в життя свій проект.

Павел Юлій (П—III ст.) — римський юрист. У 426 р. деяким його концепціям було надано обов'язкової юридичної сили.

Парето Вільфредо (1848—1923) — італійський соціолог, автор конце-пції "зміни еліт", згідно з якою основою суспільних процесів є боротьба еліт за владу. Основна праця — "Трактат із загальної соціологи".

Паунд Роско (1870—1964) — американський юрист, керівник соціоло-гічної гарвардської школи права. Розглядав право як режим упорядкування людських відносин, відводив основну роль у судовому процесі судді, а не но-рмам права. Основна праця — "Юриспруденція".

Пейн Томас (1737—1809) — представник Просвітництва, учасник вій-ни за незалежність США, автор памфлету "Здоровий глузд". Прибічник теорії природного права, ідеї народного суверенітету. Пропагував свій суспільний ідеал — демократичну республіку.

Пересвєтов Іван Семенович (XVI ст.) — російський письменник і пу-бліцист, ідеолог дворянства. В 1549 р. передав Іванові IV свої проекти дер-жавних реформ — "Малу чолобитну" і "Велику чолобитну".

Пестель Павло Іванович (1793—1826) — полковник російської армії, декабрист. Засновник Південного товариства декабристів. Сповідував респу-бліканські погляди. Автор "Руської правди".

Петлюра Симон Васильович (1879—1926) — організатор Централь-ної Ради; очолював Директорію. Його державно-правові погляди було вклю-чено в програмні документи Української соціал-демокра-тичної партії.

Петражицький Лев Йосипович (1867—1931) — російський юрист, професор Петербурзького, а потім Варшавського університетів, один із за-сновників психологічної школи права. Основна праця — "Теорія права і дер-жави у зв'язку з теорією моральності".

Пігу Артур-Сесіл (1877—1959) — англійський економіст. Обґрунто-вував необхідність регулювання економічних відносин. Один із авторів теорії "держави загального права".

Піфагор (580—500 до н. е.) — мислитель Стародавньої Греції, заснов-ник філософського напрямку; дослідник категорій "рівність", "справедли-вість"; противник демократії.

Платон (428 або 427—347 до н. е.) — філософ Стародавньої Греції; перший мислитель, твори якого дійшли до нас. Державно-правові погляди викладено у працях "Держава", "Закони" та ін. Автор проекту "ідеальної" держави. Важливим уважав помірковану законність та судову систему.

Плеханов Георгій Валентинович (1856—1918) — російський філо-соф, пропагандист марксизму; керівник "Землі і волі", "Чорного переділу", "Визволення праці". Один із засновників партії російських соціал-демократів, згодом сповідував буржуазно-демократичні ідеї, не сприйняв Жовтневого перевороту. Основні праці: "Соціалізм і політична боротьба", "Наші розбіж-ності" та ін.

Полібій (бл. 200 — бл. 120 до н. е.) — грецький історик періоду елліні-зму. Основна праця — "Історія в сорока книжках". Загальним світовим зако-ном визнавав долю. Виникнення держави розглядав як закономірний процес.

Посошков Іван Тихонович (1652—1726) — російський публіцист, прибічник реформ Петра І. У праці "Книжка про бідність і багатство" запро-понував концепції нового державного устрою, основною ідеєю яких було "за-гальне благо".

Прокопович Феофан (1681—1736) — український і російський дер-жавний і церковний діяч. Сприяв утвердженню Петра І і провадженню його реформ. Автор "Слова про владу й честь царську" та інших праць. Обстоював ідеї сильної централізованої влади, освіченого абсолютизму; поділяв ідеї природного права.

Протагор (бл. 490 — бл. 420 до н. е.) —