Закономірності суспільного прогресу

ЛІТЕРАТУРА

Забигайло В. К. Эволюция современного буржуазного государства и права. — К., 1991.

История политических и правовых учений / Под ред. В. С. Нерсесянца. — М., 1983.

Марченко М. Н. Политические теории и политическая практика. — М., 1992.

Теорія держави і права: Навчальний посібник / За ред. В. В. Копєйчи-кова. — К., 1995.

Туманов В. А. Буржуазная правовая идеология. К критике учений о праве. — М., 1971.

Алфавітний іменний покажчик та назви праць авторів, у яких викладено державно-правові концепції

Аврелій Августин (354—430) — видатний діяч християнської церкви, єпископ Гіппону в Північній Африці. Державно-правові погляди викладено у творі "Про місто Боже". Стояв біля витоків теологічної теорії держави.

Аврелій Марк Антоній (121—180) — римський імператор, представ-ник стоїцизму. Обстоював ідею про державу з рівними для всіх законами.

Адаме Джон (1735—1826) — другий президент США, централіст-федераліст. Виступав проти правління більшості. Концепція спрямувань і противаг викладена ним у праці "На захист конституцій урядової влади в Сполучених Штатах Америки".

Аквінський Фома (1225 чи 1226—1274) — домініканський монах, вчений-теолог, автор теологічної теорії походження держави. Основні праці: "Про правління владик", "Сума теології".

Андрузький Георгій (1827—?) — член українського таємного Кири-ло-Мефодіївського товариства. Автор "Начерків конституції республіки". Прибічник ідеї слов'янської федерації.

Антифонт (бл. 400 до н. е. —?) — софіст. Обстоював ідею природної рівності людей. Розрізняв природне право і писані закони, що їх уважав ос-новою суспільної нерівності.

Аристотель (384—322 до н. е.) — філософ Стародавньої Греції. Дер-жавно-правове вчення викладене у творах "Політика", "Афінська політія", "Етика". Досліджував сутність держави, права, форми держави та причини їхніх змін. Дав визначення держави, громадянина, справедливості та права. Автор патріархальної теорії походження держави.

Бабеф Гракх (Франсуа Ноель; 1760—1797) — французький мисли-тель, комуніст-утопіст. Заснував "Таємну директорію суспільного спасіння", головною метою якої було збройне повстання, зміна державного устрою. Пропонував зрівняльний комунізм.

Бакунін Михайло Олександрович (1814—1876) — російський мис-литель, теоретик анархізму, один з ідеологів народництва. Не визнавав кла-сової боротьби, боровся проти ідей К. Маркса. Державу вважав інститутом, що унеможливлює розвиток особи. Пропонував через усесвітній бунт селян знищити державу і замінити її асоціаціями громад. Найбільш відомою є пра-ця "Державність і анархія".

Беккаріа Чезаре (1738—1794) — італійський просвітитель і юрист. Автор праці "Про злочини і покарання". Сповідував ідеї про відповідність покарання злочинові, рівність усіх перед законом. Прибічник теорії природ-ного права.

Бентам Ієремія (1748—1832) — англійський юрист, філософ, заснов-ник філософської течії утилітаризму (від лат. utilitas — користь). Користь ви-знавав головною метою мораліста і законодавця, а завданням держави — за-безпечення користі індивіда. Право — встановлена законом можливість і га-рантія дозволених дій.

Боден Жан (1530—1596) — французький мислитель. Пропагував ідеї нового" стану — буржуазії, сильної держави і централізованої влади. Вису-нув ідею державного суверенітету. Державно-правові погляди викладено в праці "Шість книжок про республіку".

Винниченко Володимир Кирилович (1880—1951) — український письменник, громадський і політичний діяч. Очолював Генеральний секрета-ріат Української Центральної Рари. Попервах уважав себе прибічником "ро-сійське -українського комуністичного табору", згодом перейнявся ідеєю не-залежної України. Один з авторів проекту Конституції України, Універсалів.

Вишенський Іван (між 1545—1550 — після 1620) — український ми-слитель, чернець-аскет. Пропонував суспільний ідеал, основними аспектами якого були рівність, свобода людини і народу.

Віко Джамбаттіста (1668—1744) — італійський філософ. Головна праця — "Основи нової науки про загальну природу націй...", в якій автор за-стосував історико-порівняльний метод і детерміністський підхід до пояснен-ня державно-правових явищ. Засновник теорії історичного коловороту.

Вольтер (Франсуа-Марі Аруе; 1694—1778) — французький письмен-ник-просвітитель. У працях "Філософські листи", "Кандід, або Оптимізм" ви-клав державно-правові погляди, спрямовані на викоренення соціального зла, невігластва й неосвіченості. Критикував феодальне право, абсолютизм, про-пагував "освічену монархію".

Гай (II ст.) — римський юрист. Головні твори— інституції: класичне викладання римського права за окремими інститутами.

Гамільтон Александер (1757—1804) — державний діяч США, лідер партії федералістів. Обстоював ідеї сильної централізованої держави, не ви-знавав демократії, пропонував організувати владу, за якої права людей поді-лялися б відповідно до їхнього майнового стану.

Гегель Георг-Вільгельм-Фрідріх (1770—1831) — німецький філософ. Здійснив фундаментальні дослідження держави, права, суспільства у працях "Конституція Німеччини", "Про наукові способи дослідження природного права, його місця в практичній філософії та його стосунку до науки про пози-тивне право", "Феноменологія духу", "Філософія духу", "Філософія права" та ін.

Гельвецій Клод-Адріан (1715—1771) — французький філософ. Голо-вні праці: "Про людину, її розумові здібності та її виховання", "Про розум". Характер людини вважав продуктом навколишнього світу. Держава виникає завдяки особистим інтересам і потребам. Прибічник приватної власності, з якою пов'язував розвиток суспільства. Прибічник республіки і федералізму.

Геракліт (544 чи 540—483 до н. е.) — філософ Стародавньої Греції, засновник діалектики, автор ідеї про загальний логос (керівний розум), із якого випливають закони, що мають визначальне значення в житті людей і держави.

Герцен Олександр Іванович (1812—1870) — російський письменник, один із засновників народництва, демократ. Державно-правові погляди з кри-тикою монархії викладено в творі "Минуле і думки" та ін.