Закономірності суспільного прогресу

Гіппій (бл. 460 — 400 до н. е.) — софіст. Сповідував ідею природного права; позитивні закони вважав такими, що суперечать йому, порушують справедливість.

Гоббс Томас (1588—1679) — англійський філософ. Основні праці: "Філософські засади вчення про громадянина", "Левіафан, або Матерія, фор-ма і влада держави церковної та громадянської". Прибічник ідеї природного права і договірної теорії держави.

Гольбах Поль-Анрі (1723—1789) — французький філософ. У творах "Природна політика", "Система природи" обстоював тезу про визначальну роль середовища у формуванні особистості, договірну теорію походження держави, природно-правову теорію.

Гомер (VIII ст. до н. е.) — поет Стародавньої Греції, автор "Іліади" та "Одіссеї", в яких викладено погляди про справедливість, правду, законність і необхідність карати кривду.

Горгій (бл. 480 — 380 до н. е.) — софіст Стародавньої Греції. Позити-вні закони вважав досягненням людської цивілізації, а основою писаного права — справедливість.

Гроцій Гуго де Гроот (1583—1645) — голландський громадський діяч, юрист і соціолог. Один із представників теорії суспільного договору та при-родного права. Державно-правові погляди викладено у праці "Про право вій-ни і миру...".

Грушевський Михайло Сергійович (1866—1934) — український вчений, професор Київського університету, голова Центральної Ради Украї-ни. Державно-правові погляди викладено у творах: "Освобождение России и украинский вопрос", "Якої ми хочемо автономії та федерації", "Хто такі укра-їнці і чого вони хочуть?", "На порозі нової України" та ін. Прибічник федера-льного устрою Росії, а згодом — незалежності України.

Гуго Густав (1764—1844) — засновник історичної школи права в Ні-меччині. Основна праця — "Підручник природного права як філософії пози-тивного права, а надто — приватного права".

Гумбольдт Вільгельм фон (1767—1835) — один із засновників німе-цького лібералізму. Автор праці "Досвід установлення меж діяльності держа-ви", в якій виклав свою позицію гуманістичного індивідуалізму. Досліджував взаємозв'язок людини і держави, відокремлююючи останню від суспільства. Прибічник теорії природного права.

Гумплович Людвіг (1838—1909) — австрійський вчений, представник соціологічного позитивізму, автор теорії насилля. Вважав, що держава утво-рюється силою, завдяки загарбанню територій. Основна праця — "Загальне вчення про державу".

Гуссерль Ццмунд (1859—1938) — німецький філософ, засновник фе-номенологічної теорії права.

Данило Заточник (XII—XIII ст.) — автор "Моління". Пропонував укріпити державу, провадив ідею компетентності правління.

Демокрит (бл. 460 — бл. 370 до н. е.) — філософ Стародавньої Греції, засновник античної атомістики. Розвиток суспільства вважав еволюційним, а закони — штучним явищем, інтереси держави ставив на перше місце.

Десницький Семен Юхимович (1740—1789) — російський просвіти-тель, професор права Московського університету. Походження держави по-в'язував із виникненням сім'ї та приватної власності. У 1768 р. надіслав Кате-рині II "Подання про заснування законодавчої, судової та каральної влади Російської імперії" з пропозиціями державних реформ.

Джефферсон Томас (1743—1826) — представник американського Просвітництва. Державний діяч. Третій президент СІЛА. Автор проекту Де-кларації незалежності США, прибічник теорії суспільного договору, природ-ного права та народного суверенітету.

Дідро Дені (1713—1784) — французький філософ. У працях "Племін-ник Рамо" та ін. розглядав проблеми природного права та відповідності йому позитивних законів. Прибічник договірної теорії походження держави та ідеї "освіченої монархії".

Драгоманов Михайло Петрович (1841—1895) — український істо-рик, організатор "Київської громади". Розробив концепцію суспільства, що грунтувалася на ідеї асоціації гармонійно розвинених особистостей. Пропо-нував новий державний устрій на умовах федералізму з максимальною деце-нтралізацією влади. Автор праць: "Чудацькі думки про українську націона-льну справу", "Що таке українофільство?" та ін.

Дюгі Леон (1859—1928) — французький юрист, представник соціоло-гічного позитивізму, автор теорії солідаризму. Обстоював ідею "синдикаліст-ської" надкласової ("корпоративної") держави.

Енгельс Фрідріх (1820—1895) — німецький мислитель, філософ, ос-новоположник ідеології комунізму, автор класової теорії походження держа-ви. Державно-правові погляди викладено в працях "Начерки до критики по-літичної економіки", "Становище робітничого класу в Англії", "Німецька іде-ологія" (разом із К. Марксом), "Маніфест комуністичної партії" (разом із К. Марксом), "Селянська війна в Німеччині", "Анти-Дюрінг", "Походження сі-м'ї, приватної власності та держави" і т. ін.

Епікур (341—270 до н. е.) — філософ Стародавньої Греції періоду ел-лінізму. Вважав, що всесвіт розвивається за природними законами. Етика по-в'язує фізичні й політико-правові уявлення. Держава утворюється для убез-печення людей, їхньої загальної користі. Досліджував форми держави.

Ієріиг Рудольф фон (1818—1892) — німецький юрист, професор, представник соціологічної юриспруденції. Автор юриспруденції інтересів. Основні праці — "Мета в праві", "Боротьба за право", "Дух римського права на різних ступенях його розвитку".

Іларіон (XI ст.) — перший київський митрополіт часів Ярослава Муд-рого (бл. 978—1054), автор "Слова про закон і благодать". Виборював ідеї посилення Київської Русі, пропонував розглядати слов'янські народи в кон-тексті світової історії.

Йосиф Волоцький (1439 чи 1940 —1515) — ігумен Йосифо-Волоколамського монастиря, голова иосифлян. Обстоював ідею зверхності церковної влади. Згодом відмовився від неї, визнавши головною царську вла-ду.

Кампанелла Томмазо (1568—1639) — італійський мислитель. Один із засновників утопічного соціалізму. Державно-правові концепції викладено у праці "Місто Сонця".

Кант Іммануїл (1724—1804) — німецький філософ, професор Кенігс-берзького університету. Державно-правові погляди викладено у працях "Ме-тафізичні засади вчення про право", "До вічного миру" та ін. Прибічник тео-рії