Закономірності суспільного прогресу

Кельзен Ганс (1881—1973) — австрійський юрист, представник юри-дичного позитивізму, один із засновників правового нормативізму. Висунув ідею-"чистого" вчення про право. Основна праця — "Чиста теорія права".

Кирило Туровський (поч. ХП ст.) — єпископ міста Турова. Обстою-вав єдність світської та духовної влади, пропагував ідею "одного володаря", закликав до єднання Русі. Автор "Кирила-ченця притчі про людську душу, і про тіло, і про порушення Божої заповіді, і про Страшний Суд, і про муки", "Повісті про сліпого й кульгавого" та ін.

Констан Бенжамен (1767—1830) — представник французького лібе-ралізму. Виборював ідеї невтручання держави в економіку, поділу влади, конституційної монархії. Свої погляди виклав у працях "Нарис конституції", "Принципи політики", "Про свободу стародавніх народів порівняно зі свобо-дою нових".

Конт Огюст (1798—1857) — французький філософ, засновник соціо-логії та філософії позитивізму. Заперечував можливість пізнання сутності держави і права. Основні праці: "Курс позитивної філософії", "Система пози-тивної політики".

Конфуцій (551—479 до н. е.) — мислитель Стародавнього Китаю, за-сновник конфуціанства. Державно-правові погляди викладено в книзі "Лу-ньюй" ("Бесіди і міркування").

Костомаров Микола Іванович (1817—1885) — український вчений, член Кирило-Мефодіївського товариства, автор праць: "Думки про федерати-вний принцип у старій Русі", "Дві руські народності", "Книги буття українсь-кого народу" та ін. Пропагував ідею слов'янської федерації.

Куницин Олександр Петрович (1783—1840) — російський юрист. Поділяв погляди І. Канта, розглядаючи право як частину моральної філосо-фії; прибічник теорії природного права. Основна праця — "Право природне".

Лао-цзи (VI—V ст. до н. е.) — автор стародавнього китайського трак-тату "Дао де цзін", засновник даосизму.

Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч (1870—1924) — російський мис-литель, філософ, прибічник і автор класової теорії походження держави, ор-ганізатор партії російських соціал-демократів і збройного перевороту в жов-тні 1917 р. Прибічник державно-правових поглядів К. Маркса і Ф. Енгельса. Розробив ідеологію російського комунізму, проекти державних змін Російсь-кої імперії. Основні праці: "Розвиток капіталізму в Росії", "Що робити", "Крок вперед, два кроки назад", "Держава і революція" та ін.

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач (1871— 1913) — українська поетеса, громадська діячка. Поділяла деякі ідеї марксизму. Прибічниця теорії насильницького походження держави. Державно-правові погляди викладено у творах "Сльози перли", "Замітки з приводу статті "Політика і етика" та ін.

Локк Джон (1632—1704) — представник англійського Просвітництва. Основна політико-правова праця — "Два трактати про правління". Його дер-жавно-правова концепція спиралася на теорію природного права і суспільно-го договору. Наблизився до проблеми поділу влади.

Маблі Габріель-Бонноде (1709—1785) — французький соціаліст-утопіст. У працях "Про права та обов'язки громадянина", "Про законодавст-во, або Принципи законів" виклав ідеї зрівняльного комунізму.

Мазепа Іван (1644—1709) — український політичний та державний діяч. Виборював ідею незалежної України на чолі з єдиноправителем-гетьманом.

Макіавеллі Шкколо (1469—1527) — італійський політичний діяч, письменник. Причину негараздів Італії вбачав у її роздробленості, яку можна подолати з допомогою сильної централізованої влади, для чого припускав за-стосування всяких засобів. Автор ідеї об'єктивної історичної необхідності й закономірності, яку називав долею, — макіавеллізму. Державно-правові дум-ки виклав у працях "Государ", "Історія Флоренції" та ін.

Марітен Жак (1882—1973) — французький філософ, правознавець, прибічник теорії природного права, напрямку неотомізму.

Маркс Кард (1818—1883) — німецький мислитель, економіст і філо-соф. Розробив ідеологію комунізму, класової боротьби й комуністичної рево-люції. Автор класової теорії походження держави. Головні праці: "Капітал", "Німецька ідеологія" (разом із Ф. Енгельсом), "Маніфест комуністичної пар-тії", "Класова боротьба у Франції з 1848 р. по 1850 p.", "До критики політич-ної економії", "До критики Готської програми" та ін.

Марсилій Падуанський (між 1275 і 1280—1343) — італійський полі-тичний мислитель. У творі "Захисник миру" обстоював ідею суспільного до-говору. Найбільш вдалою формою держави вважав станову монархію. Спів-відносячи світську й церковну владу, головною вважав першу.

Махно Нестор Іванович (1889—1934) — політичний діяч, провідник ідей анархізму в Україні.

Медісон Джеймс (1751—1836) — четвертий президент США, центра-ліст-федераліст. Прибічник республіканської форми правління, концепції по-ділу влади, теорії природного права.

Мельє Жан (1664—1729) — священик із Франції, соціаліст-утопіст. Головна праця — "Заповіт".

Мілль Джон-Стюарт (1806—1873) — англійський філософ і громад-ський діяч, представник державно-правової теорії утилітарізму. Основні пра-ці — "Про свободу", "Роздуми про представницьке правління".

Могила Петро (1596 або 1597—1647) — український державний та релігійний діяч. Автор "Номоканону" та інших праць. Виклав ідею ідеально-го властителя, стверджував, що влада дається Богом, перед яким вона підзві-тна. Мріяв про самостійну державу.

Модестин Геренній (III ст.) — римський юрист. У 426 р. його творам було надано обов'язкової юридичної сили. 345 фрагментів із його творів увійшли до Дигест.

Монтеск'є Шарль-Луї (1689—1755) — філософ, представник францу-зького Просвітництва. Головні твори: "Перські листи", "Про дух законів". Виступив проти абсолютизму, робив спроби пояснити причини виникнення того чи іншого державного устрою, досліджував форми правління. Автор концепції поділу влади.

Мор Томас (1478—1535) — англійський політичний діяч, один із за-сновників утопічного соціалізму. Основна праця — "Утопія".

Мореллі (XVIII ст.) — представник французького утопічного соціалі-зму. У праці "Кодекс природи" вважав комунізм таким, що відповідає приро-дним якостям людини.

Моска Гаетано (1858—1941) — італійський юрист і соціолог, автор державно-правової концепції про "політично-правовий клас", що є, власне,