+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Навчальний посібник
К-сть сторінок:
180
Мова:
Українська
та емоції людини, прибічники цієї теорії обстоювали ідею про вічність права, незалежність його від політи-ки, економіки й держави. Психологічна теорія розглядала право в кількох ас-пектах: як право офіційне, таке, що застосовується державною владою; як неофіційне — право соціальних спільностей та прошарків суспільства. Крім того, вирізняли позитивне право, себто те, що матеріалізоване в кодексах, за-конах та інших нормативних актах, а також інтуїтивне право, що складалось у психіці індивіда.
Завдяки такому підходові робився висновок, що існує стільки систем, скільки індивідуальних право-свід ом остей. Причому перше місце посідає інтуїтивне право, оскільки воно відображає інтереси особи і йому мають від-повідати офіційне й позитивне право. Щоб така відповідність мала місце в практичному житті, пропонувалося розробити особливу юридичну науку — політику права, яка рівночасно вдосконалювала б психіку людини.
2. Теорії природного права
Від кінця XIX ст. набули подальшого розвитку теорії природного пра-ва, які ще з часів становлення буржуазної теорії права посіли провідну роль серед світових правових концепцій.
У розглядений нами час природно-правові теорії сформувалися в чоти-ри системи або напрямки: неотомізм; феноменелогізм; екзистенціалізм; гер-меневтика.
Неотомізм уважається офіційною філософською доктриною католици-зму, що відроджує й модернізує вчення Ф. Аквінського, поєднуючи його з близькими за змістом філософськими системами XIX—XX ст.
Найбільшого поширення неотомізм набув у Франції, Бельгії, Італії, ФРН, Іспанії, а також у США.
Його представники Ж. Дабен, В. Катрайн, Ж. Ма-рітен та ін. стверджу-вали, що першоджерелом усього буття, в тому числі держави й права, є Бог, а всесвіт поєднує в собі два аспекти: духовний і похідний від нього — матеріа-льний.
Як і їхній видатний попередник Фома Аквінський, вони вважали, що держава і право є результатом Божого втручання, первинності духовних за-сад.
Носієм природно-правового буття є природа людини. Правові настано-ви Бога віддзеркалюються в розумі людини і за допомогою незалежної волі втілюються в її діях задля досягнення обраної мети. Взагалі, абсолютні й віч-ні принципи природного права, такі як свобода, справедливість, благо, солі-дарність і под., є вічними принципами, що переходять до людини від Бога.
Тому позитивне право, що твориться державою й закріплюється в за-конах, має відповідати цим Божим принципам, а якщо воно їм не відповідає, то не може називатися правом у буквальному розумінні цього слова.
Більшість ідей неотомізму про визначальну роль держави у створенні умов для реалізації природних прав людини знайшли втілення в теорії "дер-жави загального блага", авторами якої були Дж. Мюрдаль, Дж. Стречі, А. Пі-гу та ін.
Держава повинна стати засобом реалізації загальнолюдських цінностей та справедливості, здійснювати політику соціальних послуг, що передбачає соціальне забезпечення, соціальне страхування, допомогу у випадках безро-біття, хвороби, охорону здоров'я, гарантувати права і свободи людини і зага-льне благо.
Засновником феноменологічного напрямку у філософи й теорії права був німецький мислитель Едмунд Гуссерль (1859—1938).
Предметом феноменології є опис актів свідомості в їхньому стосунку до об'єктів, а центральним поняттям — "інтенційність", тобто спрямованість свідомості на об'єкт. Але під свідомістю феноменологія розуміє "чисту", трансцендентальну свідомість, абстраговану від людини і від суспільного се-редовища.
Представники цієї школи права (Г. Вельцель, А. Райнах та_ін.) сутність права вбачали в "ейдосах" (від грец. stikx; — вигляд), "чистих сутностях", ап-ріорних нормативних ідеях. Ці "ейдрси" існують самі по собі та мають зна-чення лише в "інтенції", тобто в спрямованості на них свідомості.
"Ейдоси" розглядаються прибічниками цієї теорії як приписи, норми природного права, що існують до виникнення позитивного права.
"Ейдоси", нормативні ідеї переходять у позитивне право, втілюються в свідомість індивідів і визначають поведінку людей. Тобто, позитивне право, яке діє в той чи інший час у державі, є втіленням, реалізацією в суспільстві "ейдосів", що випливають із "природи речей".
Третім напрямком природно-правової теорії права є екзистенціалізм, що його сповідували Е. Фехнер, В. Майгофер та ін.
Основною категорією екзистенціалізму є екзистенція (від лат. existentia — існування) — внутрішнє буття людини, те непізнаванне, ірраціональне в людському "я", внаслідок чого людина є конкретною неповторною особисті-стю.
Екзистенція заперечує буття суспільства, виявляючи себе щодо нього як небуття, в якому на перший план виступає плинність, часовість, що надає екзистенції специфічного характеру буття, спрямованого в майбутнє.
Прибічники цієї філософії досліджували право, протиставляючи емпі-ричне буття та екзистенцію людини. Позитивне право як результат досвіду, буття є штучним явищем. Свою життєву силу воно отримує від екзистенції, в процесі життєдіяльності людини в різних "граничних ситуаціях".
Внаслідок цього позитивне право у своїй основі визначається екзисте-нцією людини, його незалежною волею і розглядається авторами цієї теорії як екзистенціальне природне право. Але природне право не має постійного змісту, воно є безконечним ланцюгом окремих індивідуальних правових си-туацій, що не можуть передбачатися та охоплюватися сталою нормою. Нор-му права прибічники цієї теорії називають штучним явищем, витвором сві-домості, невідповідним екзистенції.
А. Кауфман, В. Гассемер та інші автори герме-невтичної (від грец. єрц-тіуєитіаеті — мистецтво тлумачення) теорії природного права стверджували, що сутність права полягає у справедливості, яка передбачає формальну рів-ність людей, обмеження свавілля, суспільну безпеку. Для досягнення цього створюються позитивні правові норми відповідно до свого часу й місця.
Головним у герменевтичній теорії є розуміння права, що розглядається як процес, під час