Закономірності суспільного прогресу

Попри це, диктатура пролетаріату була новою історичною формою де-мократії, що реалізувалася через ради депутатів, обирані від робітників і се-лян у всіх адміністративно-територіальних одиницях держави. Викладаючи свою думку з цього приводу, Сталін, як і його попередники, відкинув передо-ві державно-правові концепції світу, піддавав нищівній критиці "буржуазну демократію" та "буржуазний парламентаризм", не сприймав ідею поділу вла-ди, оскільки радянську владу розглядав як таку, що об'єднує законодавчу й виконавчу владу в одній державній організації. Значне місце в його вченні відводилося комуністичній партії, що розглядалася як політико-ідеологічний інститут із широкими повноваженнями в усіх сферах життєдіяльності суспі-льства. Вона була знаряддям диктатури пролетаріату, ядром влади, визначала стратегію і тактику суспільного розвитку, забезпечувала ідеологічну єдність, боротьбу з дисидентством і "класовими ворогами", "виховувала" населення.

Інтерпретуючи на свій кшталт погляди на право ідеологічних попере-дників, посилаючись на історичні умови, Сталін і апарат очолюваної ним ко-муністичної партії заперечували можливість існування теорії природного права, закликали відмовитися від старого "буржуазного права" і створювати "нове соціалістичне право", яке базувалося б на марксистській методології та відповідало б завданням диктатури пролетаріату. На виконання цієї вказівки у виступі генерального прокурора СРСР і водночас директора Інституту пра-ва Андрія Януаровича Ви-шинського (1883—1954) на Першій нараді з питань науки радянської держави та права, що відбулась улипні 1938 p., було сфор-мульовано позицію офіційного "праворозуміння". Право почало визначатись як сукупність норм, законів і настанов, що захищаються силою держави. Це позитивістське визначення права стало домінуючим у радянській політико-правовій думці впродовж довгого часу, надзвичайно звузило можливість з'я-сування сутності права, примушувало юридичну науку безплідне дискутува-ти в межах дозволеної методології, а в практичному житті служило покріп-ленню тоталітарного всевладдя.

ЛІТЕРАТУРА

Герцен А. И. Былое и думы // Сочинения: В 4 т. — М.,

1988. — Т. 3. История политических и правовых учений / Под ред.

В. С. Нерсесянца. — М., 1983. Ленин В. И. Государство и революция // Поли. собр. соч. — Т. 33.

Ленин В. И. О государстве // Там само. — Т. 39. Мамут Л. С. Карл Маркс как теоретик государства.

Маркс К. Критика Готской программы // К. Маркс, Ф. Энгельс. Сочи-нения. — 2-е изд. — Т. 9.

Марксистско-ленинское учение о государстве и праве. — М., 1977.

Утопический социализм. — М., 1982.

Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государст-ва // К. Маркс, Ф. Энгельс. Сочинения. — 2-е изд. — Т. 21.

Розділ IX. Основні державно-правові вчення західної Європи другої половини XIX—XX ст.

1. Державно-правові теорії позитивізму

Розвиток державно-правових концепцій другої половини XIX — поча-тку XX ст. відбувався під впливом стрімких процесів практично в усіх сфе-рах суспільного життя країн Західної Європи. Але найбільш впливовими чинниками були економічний і політичний.

Подальший розвиток промислового виробництва, банківської сфери, транспорту і торгівлі приводив до загострення конкуренції між окремими ви-робниками, сприяв концентрації капіталу і формуванню монополій.

Поява засобів комунікації позитивно вплинула на поширення інформа-ції, розвиток науки.

Зміни в економічному житті значною мірою стимулювали політичні процеси в передових країнах Заходу. Диференціація, соціальне розшарування суспільства спричинили появу політичних партій, професійних організацій та об'єднань громадян, що в цілому вплинуло на подальше становлення буржуа-зного права, розширення прав і свобод людей.

Водночас у деяких країнах Західної Європи мали місце спроби етати-зації суспільного життя, розширення впливу держави на соціально-економічну діяльність, почали формуватись агресивність у зовнішніх зноси-нах держав, шовіністичні та расистські тенденції.

Усі ці аспекти суспільного життя, певна річ, дали поштовх розвиткові багатьох напрямків політичних і правових учень, сприяли остаточному фор-муванню плюралізму світових державно-правових концепцій, серед яких — теорії юридичного і соціологічного позитивізму, психологічна теорія права, теорія природного права, а також антидемократичні політико-правові вчення.

Державно-правові теорії позитивізму започаткував у XIX ст. французь-кий мислитель Огюст Конт (1798—1857), автор "Курсу позитивної філосо-фії" та "Системи позитивної політики".

О. Конт і його прибічники заперечували можливість пізнання сутності речей, у тому числі держави і права, висловлювали думки про те, що науці слід лише описувати явища та їх співіснування.

У праці "Система позитивної політики" О. Конт спробував системати-зувати соціальне життя і теоретично обгрунтувати новий, "позитивний" соці-ально-політичний порядок. Розвиток суспільства і таких його явищ, як полі-тична влада, держава і право, мислитель пов'язував з еволюцією людської свідомості, поступовою зміною типів світогляду — теологічного, метафізич-ного і (останнього) позитивного, або наукового.

Коли домінував теологічний світогляд, держава і право уважалися ре-зультатом дії Бога.

У ті часи існувала політична система теократії;