Закономірності суспільного прогресу

У 1848 р. в "Маніфесті комуністичної партії" мислителі дали визначен-ня держави і права. На їхню думку, держава — це політична організація, ор-ганізоване насилля одного класу над іншими. А право є введеною в закон во-лею панівного класу, зміст якої визначається матеріальними умовами життя цього класу.

Отак ці мислителі розробили класову теорію держави і права, яка знайшла втілення в багатьох економічних творах К. Маркса, зокрема в "Капі-талі". Тут він іще раз наголосив на взаємозв'язку між суспільними й вироб-ничими відносинами та державою і правом, зазначив, що основою всіх суспі-льних відносин є виробничі відносини, назвав їх базисом суспільства; решта ж відносин, усі форми суспільної свідомості, серед яких політика, мораль, право, знаходяться в повній залежності від базису і ним визначаються.

Події у Франції, пов'язані з Паризькою комуною (18 березня—28 трав-ня 1871 р.), дали новий поштовх розвиткові комуністичної ідеології К. Марк-са і Ф. Енгельса, які вирішили, що суспільний розвиток передбачений ними вірно і відбувається, власне, за їхньою програмою.

. У праці "Громадянська війна у Франції" К. Маркс уже наполягав на необхідності зміни форми держави з застосуванням сили і встановленням ди-ктатури пролетаріату. На його думку, політична організація Паризької кому-ни мала значно більше переваг, ніж парламентська республіка. В 1875 р. у "Критиці Готської програми" К. Маркс, конкретизуючи далі свою державно-правову концепцію, зазначив, що між капіталізмом і комунізмом мусить бути перехідний період, а комуністичне майбутнє у своєму розвитку промине дві фази.

У 1884 р. Ф. Енгельс видав працю "Походження сім'ї, приватної влас-ності й держави", в якій за раніше виробленою разом із К. Марксом схемою та з використанням ідей, викладених американським істориком і етнографом Льюїсом-Генрі Морганом (1818—1881) у праці "Стародавнє суспільство", розглянув проблеми розвитку людства від родового до державного устрою, пов'язуючи виникнення держави з приватною власністю і появою класів.

Первісне суспільство, за Ф. Енгельсом, базувалося на колективній вла-сності й мало вплив на її органи (старійшину, збори тощо), які на той час не становили корпоративної структури, оскільки її функції та дії цілковито від-повідали інтересам населення. З огляду на це владного примусу не було, оскільки відносини влади й підкорення будувалися на повазі старійшини й регулювалися стихійними соціальними нормами, звичаями.

Розподіл праці, що виник із часом, дав поштовх до появи приватної власності, а відтак — багатих та бідних, себто класів із ворожими інтересами. Все це унеможливило існування родової системи влади та управління; з'яви-лася політична організація влади — держава. З цього приводу Ф. Енгельс пи-сав, що держава виникла для управління справами всього суспільства, для здійснення публічної влади за допомогою спеціального апарату (сукупності організацій людей, що здійснювали адміністративні функції). Державний апарат виокремився із суспільства і став інструментом політичного пануван-ня власників, засобом придушення іншого класу.

Сутність держави, за вченням Ф. Енгельса, з часом не змінилася. Вини-кнувши в епоху рабовласництва й феодалізму, вона залишилася такою і з на-станням капіталістичного устрою, попри зовнішні ознаки демократизму.

Майбутнє суспільного розвитку Ф. Енгельс убачав таким: у рамках ка-піталізму виробничі сили зможуть піднятися до рівня, за якого існування приватної власності вже не буде необхідністю; з усуненням приватної влас-ності зникнуть класи і сама держава як інструмент політичної влади багатих.

Комуністична державно-правова ідеологія була сприйнята свого часу неоднозначно. Заперечення її сутності багатьма мислителями сприяло появі інших, альтернативних концепцій. Категорично відкинув розглянуту концеп-цію російський мислитель-анархіст М. О. Бакунін.

Не сприйняли насильницького комуністичного державно-правового вчення й представники німецької соціал-демократії, ідеологом яких був Фер-дінанд Лассаль (1825—1864). На відміну від К. Маркса і Ф. Енгельса, твор-цем і рушійною силою історії вони вважали розум, а джерелом права — дер-жаву. Право — священний і необхідний засіб розвитку цивілізації, надкласо-вий інститут. Тільки право повинне бути суспільним регулятором, установ-лювати права й свободи громадян, гарантувати їх реалізацію. В державі всі мусять коритися законам, а суспільних змін слід домагатися маніфестаціями, поданням петицій та зміною законодавства.

Водночас у засновників комуністичної державно-правової ідеології знайшлося чимало послідовників. Серед них — німецькі мислителі Вільгельм Лібкнехт (1826—1900) і Август Бебель (1840—1913), Антоніо Лабріола (1843—1904) в Італії та ін. В Росії комуністичні ідеї були сприйняті Георгієм Валентиновичем Плехановым (1856—1918), який доклав зусиль для їх пере-кладу й поширення, і Володимиром Іллічем Ульяновим (Леніним; 1870—1924) — найпалкішим прибічником і продовжувачем усього насильницько-класового державно-правового вчення, тим, хто очолив спроби практичного втілення цього вчення в життя.

Соціальним ідеалом Леніна було суспільство рівних, яке можливе лише як наслідок насильницької революції та зламу існуючого державного устрою. До першої російської буржуазно-демократичної революції (1905—1907 pp.) він працював над підтвердженням державно-правових ідей своїх попередни-ків К. Маркса і Ф. Енгельса, погоджуючись із їхньою теорією походження держави і права. Застосовуючи їхню методологію, він аналізував сутність монархічної Російської держави та обстоював ідею про неминучість зміни капіталізму соціалізмом за допомогою збройного заколоту. Причому силою, яка візьме на себе обов'язок здійснити революцію, він, як і його попередники, називав пролетаріат (а згодом визначив союзника