Закономірності суспільного прогресу

"Наукове поняття диктатури, — писав він, — означає не що інше, як нічим не обмежену, ніякими законами, ніякими абсолютно правилами не сти-снуту, безпосередньо таку, що спирається на насилля, владу" .

На відміну від своїх попередників, які вважали можливим здійснення збройного заколоту в декількох країнах і з урахуванням досвіду революції 1905—1907 рр,, Ленін із 1915 р. (у праці "Про гасло Сполучених штатів Єв-ропи") почав пропагувати ідею про можливість соціалістичного заколоту в одній країні. Завданням заколоту повинен був стати злам силових відомств старої держави: збройних сил, поліції, чиновників і залишення органів управління, пристосованих до вимог диктатури пролетаріату. Що ж до зако-нодавчого органу, то тут Ленін, зорієнтувавшись у ситуації, запропонував передати такі повноваження Радам робітничих депутатів, що виникли сти-хійно під час революції 1905—1907 pp. (а в лютому 1917 р. — Ради робітни-чих і солдатських депутатів). Відхід од своєї ідеї парламентської республіки він потвердив після Лютневої революції 1917 р. у праці "Чи утримають біль-шовики державну владу?", назвавши Ради єдино можливою формою револю-ційного правління.

Непослідовною можна вважати ідею у вченні Леніна про майбутній державний устрій. До 1917 р. він уважав, що майбутня держава на теренах Російської імперії мусить бути централізованою, побудованою на засадах так званого демократичного централізму.

Після Жовтневого перевороту 1917 р. він подейкував про надання ав-тономії національним меншинам, про федеративну Росію, про можливість самовизначення націй, а водночас у дійсності виступав проти автономії Укра-їни, відкинув пропозиції М. Гру-шевського й В. Винниченка та жорстоко придушив військами Муравйова спробу незалежності України.

У серпні—вересні 1917 р. свої державно-правові погляди Ленін виклав у праці "Держава і революція", підтримавши ідеї К. Маркса й Ф. Енгельса про класову сутність держави та її апарату, про те, що держава законодавче закріплює нерівність у суспільстві, використовуючи спеціальні органи при-мусу — армію, поліцію, тюрми. Ці установи й відомства є головними засоба-ми державної влади.

З'ясовуючи сутність державного апарату, Ленін зазначив, що він об-стоює інтереси панівного класу і тому його необхідно замінити новим апара-том — диктатурою пролетаріату.

Диктатура — необхідна умова придушення опору поваленого класу ба-гатіїв. У цій праці Ленін спробував визначити функції держави, як-от: при-душення опору повалених експлуататорських класів; демократичне й раціо-нальне керівництво суспільством у цілому, виробничою сферою, економікою країни; здійснення контролю за мірою праці, розподілом і споживанням; охо-рона загальної власності на засоби виробництва; зміцнення нової дисципліни праці та ін.

Розглядаючи проблему співвідношення несумісних категорій "диктату-ра" й "демократія", він зазначав, що в буржуазній державі демократія е над-банням небагатьох, а за диктатури пролетаріату утворюється реальна демок-ратія для більшості.

З класових позицій підходив Ленін і до з'ясування сутності права. У праві, за його вченням, закріплюється воля панівного класу; отже, і в буржуа-зній державі, і за диктатури пролетаріату право стоїть на сторожі інтересів того класу, який знаходиться при владі.

На першій стадії (фазі) комунізму право виконує функцію регулятора розподілу продуктів і розподілу праці між членами суспільства . Порядок розподілу визначається державою і закріплюється у праві.

На вищій стадії комунізму необхідність юридичного регулювання сус-пільних відносин зникне, оскільки правила людського співіснування стануть звичками. На цій же стадії (фазі) суспільного розвитку стане непотрібною і держава.

Зовсім неприйнятним у вченні Леніна є принцип соціалістичної право-свідомості, якому належало стати основним у діяльності державних інститу-тів. Втілення цього принципу в життя сприяло затвердженню у правозастосо-вній діяльності соціальної орієнтації, ставило право в залежність від комуніс-тичної ідеології, не припускало існування інших політичних поглядів, уста-новлювало юридичну (кримінальну) відповідальність за вільнодумство.

Ідеолог російських комуністів не визнавав поділу права на публічне й приватне. З цього приводу вій зазначав: "Не визнаємо нічого "приватного", для нас усі галузі господарства є публічно-правовими, а не приватними" .

Загалом у вченні Леніна превалювали класові, а не лицемірно прого-лошувані ним загальнолюдські принципи й цінності.

Ще одним апологетом державно-правової ідеології комуністичного спрямування був Йосип Віссаріо-нович Сталін (1879—1953) — генеральний секретар ЦК ВКП (б), який фактично одноособове керував Радянським Сою-зом упродовж ЗО років.

Усі його праці за змістом є догматичним тлумаченням державно-правових поглядів К. Маркса, Ф. Енгельса та В. Леніна, а їх квінтесенцією — вчення про диктатуру пролетаріату, що було використане Сталіним для реа-лізації особистих інтересів і утвердження безмежної влади.

Диктатуру пролетаріату "батько народів" розглядав як насильницьку владу, необмежений законом примус стосовно до класу так званої буржуазії та інших соціальних прошарків суспільства, які співчувають чи можуть йому співчувати. Виконавши своє завдання