Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Закономірності суспільного прогресу

Предмет: 
Тип роботи: 
Навчальний посібник
К-сть сторінок: 
180
Мова: 
Українська
Оцінка: 

була б опіку-ватися держава. Трудові відносини в такій державі теж повністю регламенту-валися б нею.

У згаданому творі "Держава" Платон допустив можливість побудови такої ідеальної держави, хоч вона й не могла б бути вічною.
Недовговічність такої держави філософ пов'язав із вадами людської природи, яка легко піддається негативному впливові, що призводить до зане-паду держави. Ця негативна властивість людської природи, на думку Плато-на, якраз і була причиною зміни форм правління у Стародавній Греції.
Аналізуючи форми правління, філософ віддав перевагу аристократії, критикуючи тимократію (плутократію), олігархію, демократію й тиранію, які заступали одна одну внаслідок поступового псування людської душі (приро-ди).
З'ясовуючи зв'язок між особою та державою, Платон виходив із того, що загальне важливіше, ніж його частина. Тому на перше місце він ставив державу. Особа, за його вченням, поглинається державою, підкоряється їй. Держава у мислителя постала як єдність людських істот, які повинні викону-вати свої соціальні функції, відмовляючись від особистих потреб та інтересів.
Не погоджуючись із Сократом, який ініціював принцип індивідуальної самосвідомості як основу справедливого порядку, Платон проголосив прин-цип рівності всіх перед могутньою державою і розподіл обов'язків згідно з індивідуальними властивостями душі. Згуртованість держави, за Платоном, може бути досягнута "або переконанням, або силою" .
У діалозі "Закони" Платон запропонував ще один, конкретніший, про-ект ідеальної держави. У цьому творі зазначалося, що всесвітом і людьми ке-рують боги, смикаючи за певні ниточки.
Здійснюючи керівництво, боги мають на увазі ціле, люди не знають їх-ньої мети, оскільки не благо існує для окремої особи, а особа для нього. Але, як зазначив далі Платон, людина має душу, тобто принцип саморуху, тому вона певною мірою вільна. Орієнтуючись на свої бажання, вподобання і схи-льності, людина мріє про щастя. Але оскільки людина не знає загальної ідеї та любить тільки себе, вона несвідомо коїть зло і сама ж потерпає від нього.
У кожному конкретному випадку збудником вчинків людини є її само-любство. Тому, розмірковуючи над проектом "ідеальної" держави, Платон пропонував жорстко регламентувати всі аспекти життя й діяльності людини в суспільстві.
Він допускав, що форма правління може бути альтернативною. У пер-шому випадку — це правління людей з надзвичайними повноваженнями, у другому — управління здійснюється на підставі закону, якому підкоряються і правителі.
"Там, де закон — володар над правителями, а вони його раби, я вбачаю спасіння держави і всі ті блага, що їх можуть дарувати державам боги", — підкреслював Платон.
Причому він мав на увазі "справедливий" закон, що протиставлявся ним законові, який захищав інтереси якогось одного стану суспільства. Ба бі-льше, значну увагу він приділяв охороні права, судовій системі, навіть за-уважив, що всяка держава перестає бути державою, якщо суди в ній не влаш-товано належним чином. Але з огляду на всебічну регламентацію життєдія-льності суспільства "ідеальна" держава Платона позбавляла свободи як усіх жителів, так і кожного індивіда окремо. І в цьому проекті філософ залишився вірним своєму принципові, згідно з яким індивід існував для держави, а не вона для нього.
Держава і право, порядок і закон, свобода і справедливість були об'єк-тами дослідження ще одного видатного філософа античності — Аристотеля (384-.-322 до н. е.).
Думки з цього приводу він виклав, зокрема, в "Політиці", "Етиці" та "Афінській політії".
На відміну від своїх попередників, мислитель уважав, що держава є продуктом природного розвитку, вона виникає поступово, проминаючи стадії сім'ї, поселення, держави. Людина за своєю природою прагне жити у спілку-ванні з іншими людьми. Держава є вищою формою спілкування. В ній заве-ршуються елементи політичної природи людини. Аристотель спробував ви-значити категорію "держава". Він гадав, що за формою це є організація пев-ної сукупності громадян. Первинний елемент держави, у вченні філософа, — це громадянин, яким може бути людина, що наділена правом брати участь у законотворчому, дорадчому процесах і здійсненні судової влади.
Форму держави він розглядав як політичну систему, уособлену верхов-ною владою.
З урахуванням цього, форма держави може визначатися з кількості правлячих: одного, небагатьох, більшості. У першому випадку йдеться про монархію, у другому — про аристократію, у третьому Аристотель мав на увазі політію, яку вважав найкращою формою держави. Означені форми держави він називав правильними, оскільки вони мають метою загальне бла-го. Тиранія, олігархія і демократія, на думку мислителя, — неправильні фор-ми держави, їхньою метою є особисті статки правителів.
Він не міг погодитися з демократичною формою, вважаючи, що прави-ти повинен закон, а не "демос". У цьому його погляди певною мірою відпові-дали принципові Платона про домінування загального над частиною, держа-ви над особою.
Водночас Аристотель не поділяв багатьох поглядів свого вчителя.
Він зазначав, що найвище благо лежить не за межами буття людини. Доброчесності можна навчитися, вона є свідомо вибраним станом душі.
За вченням Аристотеля, душа людини поділяється на нерозумну і ро-зумну частини. Залежно від того, яка частина домінує, розрізняються й доб-рочесності. Залежно від прибраних якостей душі вони розділяються на етич-но-доброчесні навички й звичаї та доброчесності розуму, основою яких є мі-ркування. Перші є діяльними, другі — споглядальними.
Виходячи з цього, Аристотель викладав своє правове вчення. Поняття "право" і "справедливість" у нього тісно пов'язані між собою, але не тотожні. Правом античний
Фото Капча