Закономірності суспільного прогресу

Держава, за його вченням, виникає звичайним чином завдяки цьому процесові, а на відносини людей суттєво впливає форма держави.

Полібій намагався пояснити процес зміни форм держави. Роздумуючи у своєму творі "Історія в сорока книжках" про царську владу, тиранію, арис-тократію, олігархію, демократію та охлократію, він дійшов висновку, що во-ни заступають одна одну за велінням долі, згідно з природним законом.

Усього, згідно з Полівієм, є шість основних форм держави, які, в по-рядку їхнього природного виникнення і зміни, посідають такі місця в межах свого повного циклу: царство (царська влада), тиранія, аристократія, олігар-хія, демократія, охлократія. Первісний вождь-самодержець непомітно і при-родно перетворюється, за концепцією Полібія, в царя, тією мірою, якою "...царство розуму заступає панування відваги і сили". Царська влада наділяє кожного за заслугами, а піддані підпорядковуються їй не стільки від страху насильства, скільки за велінням розуму і з доброї волі.

З часом царська влада стає спадковою. Царі змінюють попередній спо-сіб життя з його простотою і піклуванням про підданих, починають надміру віддаватися розкошам. Внаслідок спричинених цим заздрощів, ненависті, не-задоволення і гніву підданих "царство перетворюється в тиранію". Цей стан і форму держави Полібій характеризував як початок занепаду влади.

Тиранія — час змов проти володарів. Але ці змови походять від людей шляхетних і відважних, які не бажають терпіти свавілля тирана. За підтримки народу ці шляхетні люди скидають тирана і утверджують аристократію. Таку форму держави Полібій характеризував як таке правління меншості, що встановлюється за згодою народу і за якого ті, хто править, є "найсправедли-віші й найрозсудливіші за вибором".

Попервах аристократичні правителі керуються в усіх справах турботою про "спільне благо". Коли ж влада в аристократії стає спадковою і опиняється в руках людей "абсолютно незнайомих з вимогами суспільної рівності та свободи", аристократія перетворюється на олігархію. Тут панують зловжи-вання владою, зажерливість та беззаконня.

Виступ народу проти олігархії супроводжується вбивством одних і ви-гнанням інших. Не довіряючи попереднім формам правління, народ установ-лює демократію та бере на себе клопіт про державу. Демократією Полібій уважав такий устрій, за якого вирішальна сила належить рішенням більшості народу, панує підпорядкування законові та традиційна пошана до богів, бать-ків і старших. Але, поступово відходячи від цих цінностей, натовп вибирає собі вождем відважного честолюбця (демагога), а сам усувається від держав-них справ. Відтак демократія вироджується в охлократію.

Охлократія за змістом є переродженням демократії, найгіршою фор-мою правління. Соціальні негаразди в суспільстві, що супроводжують охлок-ратію, підштовхують людей до пошуку способів удосконалення державності; вони об'єднуються навколо найавторитетнішої особи і вибирають її правите-лем — царем. З цього починається, за його вченням, новий цикл розвитку і зміни форм правління.

3. Розвиток державно-правових концепцій у Стародавньо-му Римі

Естафету розвитку політико-правових учень, започаткованих в Елладі впродовж розглянутого періоду, перейняли мислителі Стародавнього Риму.

Безперечно, державна і правова думка Риму чимало запозичила від по-глядів Сократа, Платона, Аристотеля, Епікура та багатьох інших античних мислителів, але теоретичним концепціям римських авторів були притаманні своєрідність і новизна, чому сприяли нові соціально-економічні умови життя.

Так, характерна для давньогрецької думки ідея взаємозв'язку політики і права отримала свій подальший розвиток і нове втілення у трактуванні Цице-роном держави як публічно-правової спільності. Погляди грецьких стоїків щодо вільного індивіда було використано римськими авторами (Цицероном і юристами) для створення, власне, нової концепції — поняття юридичної осо-би (правової особи, персони). Значним досягненням давньоримської думки було створення самостійної науки — юриспруденції. Римські юристи деталь-но розробили значний комплекс політико-правових питань у царині загальної теорії держави і права, а також окремих юридичних наук (цивільного, держа-вного, адміністративного, кримінального та міжнародного права). Римські автори у своїх конструкціях теоретично відобразили ту нову, відмінну від да-вньогрецької, історичну і соціально-політичну реальність, в умовах якої вони жили і творили. Це, зокрема, криза полісної форми держави та старої поліс-ної ідеології, перетворення Риму в імперію тощо. Давньоримські мислителі зробили значний внесок в історію вчень про державу і право, помітно впли-нули на подальший розвиток політичних і правових учень за середньовіччя і в новий час.

Особливо системними і ґрунтовними були вчення Марка Туллія Цице-рона (106—43 до н. е.) і римських юристів.

У своїх наукових роздумах, викладених у творах "Про державу", "Про закони" та ін., Цицерон наголошував, що основою держави є прагнення лю-дей жити разом, а осередком — сім'я.

Держава, на його думку, — узгоджене правове утворення, здобуток на-роду.

Він підкреслював особливий зв'язок держави і власності та зауважував, що основною її метою є охорона власності народу і окремо кожного грома-дянина. Цицерон робив спробу визначити категорію "народ", підкреслюючи, що це не будь-яке об'єднання людей, а об'єднання, в основі якого — пого-дженість стосовно питань права і спільності інтересів.

Мислитель піддав аналізові різні форми державного устрою і зазначав, що вони розрізняються залежно від кількості правителів. Це може бути цар-ська влада, влада оптиматів (аристократії) або народна влада (демократія). Всі вони, на його думку, недосконалі. Найбільш вдалою може бути лише держава, що має ознаки всіх згаданих форм. Прикладом такої форми держа-ви, на його думку, є римська державність, у якій функціонували магістрати, сенат і народні збори. Значну увагу мислитель приділяв особам державного діяча та ідеального