Закономірності суспільного прогресу

Ідею взаємозв'язку та єдності різних складових права найбільш чітко виразив юрист Павло: "Слово "право" вживається в кількох розуміннях: по-перше, "право" означає те, що завжди є справедливим і добрим, — таке при-родне право. В іншому розумінні "право" — це те, що корисне всім чи бага-тьом у якійсь державі, — це цивільне право. Всі ці розуміння одночасно при-сутні в загальному понятті права".

Згадані юристи розробили багато аспектів римського права, яке стало класичним. Своїми правовими концепціями: поділом права на приватне й пу-блічне, вченням про юридичних осіб, права та обов'язки громадян вони зро-били суттєвий внесок у розроблення проблематики співвідношення права і свободи.

У 426 р. 345 фрагментам із творів Модестина, значній кількості поло-жень із концепцій Ульпіана, Гая і Павла було надано юридичної сили. Згодом положення їхніх учень було включено в Дигести (Кодифікацію Юстиніана).

Рівночасно, підкреслюючи, як і стоїки, невідповідність рабства приро-дному праву, вони його не заперечували, посилаючись на право народів. Раб не визнавався ними юридичною особою і навіть людиною, а тому не міг бути суб'єктом права. Вони пропонували розглядати його як знаряддя праці, а в правовому аспекті відносити до речей.

Отже, попри важливе значення поглядів римських юристів для з'ясу-вання сутності права, розкриття проблеми співвідношення права і свободи, їхні підходи мали суттєві вади. Римське право було класичною теорією тіль-ки щодо окремих правових питань, і назвати його правом у повному розумін-ні слова неможливо, оскільки в ньому відсутнє поняття вільної особистості, що поширюється на всіх без винятку людей.

Наприкінці XI ст. центром розвитку юриспруденції став університет у Болоньї. Головна увага у вивченні права приділялася тлумаченню (глосам) кодифікації Юстиніана, особливо Дигест. Звідси й назва цього напрямку — школа глосаторів. Аналогічний підхід розвивався і в інших університетах (у Падуї, Пізі, Парижі, Орлеані). Вибрані глоси всієї школи було видано в сере-дині XIII ст. Аккурсіусом.

Коментатори (постглосатори), які заступили глосаторів у XIII—XV ст., головну увагу приділяли тлумаченню самих глос, а також виявляли значний інтерес до вчення римських юристів про природне право. Вони трактували природне право як вічне й розумне право, що випливає з "природи речей", та обстоювали його примат і верховенство над позитивним правом.

Діяльність глосаторів і коментаторів значною мірою сприяла процесові рецепції римського права в Західній Європі.

Вчення і теоретичні розробки римських юристів знаходили відобра-ження та інтерпретацію у творчості всіх визначних представників правової думки Європи. Чимало сучасних понять, термінів і юридичних конструкцій бере початок у працях римських авторів, у римському праві.

 

1. Аристотель. Никомахова этика // Сочинения: В 4 т. — М., 1983. — Т. 4.
2. Аристотель. Политика. — Там само.
3. Гегель Г. Лекции по истории философии // Сочинения: В 14 т. — М., 1932. — Т. 10.
4. Дигесты Юстиниана. — М., 1956.
5. История политических и правовых учений / Под ред. В. С. Нерсесянца. — М., 1995.
6. Лурье С.Я. Демокрит. — Л., 1970. Материалисты Древней Греции. — М., 1955.
7. Нерсесянц В. С. Право и закон. — М., 1983.
8. Платон. Государство // Сочинения: В 3 т. — М., 1971. — Т. 3.
9. Платон. Законы. — Там само. Семенов В. Г., Шаповал В. Н., Шулъже-нко Ф. Ф. К вопросу о философских основаниях права. — К., 1995. — С. 5—12.
10. Фрагменты ранних греческих философов. — М., 1989. Хрестоматия по истории Древнего Рима. — М., 1962. Цицерон. О государстве // Цицерон. Ди-алоги. — М., 1966.

 

Від середини І тис. н. е. теоретичні концепції про державу і право на-були нового забарвлення; з'явилися нові підходи до з'ясування проблем сут-ності держави і права, їхньої ролі в суспільстві, своєрідно вирішувалися про-блеми співвідношення людини й держави, свободи і справедливості. Цьому значною мірою сприяли економічні відносини. В той час набув розвитку фе-одальний устрій, який привів до суттєвих змін у відносинах власності, сприяв подальшому поділові суспільства на стани, викликав до життя нові держав-но-правові інститути, здатні реалізувати функції держави, що значно розши-рилися. Постала проблема приведення чинного законодавства у відповідність до нових соціально-економічних відносин.

Окрім цього, важливим чинником, що вплинув на зміст політико-правових поглядів середньовічного суспільства, стала поява християнства (друга половина І ст.) і надання йому з 325 р. статусу державної релігії Рим-ської імперії.

Християнство стрімко поширювалося серед народів і вже до падіння Римської імперії 476 р. мало сильний вплив на суспільно-політичну думку. Відтоді система християнських поглядів застосовувалася для з'ясування про-блем всесвітнього та земного порядку, справедливості й права.

Ранні християнські ідеї пронизані месіанськими поглядами. Згідно з ними, краще впорядкування на землі можливе в майбутньому після другого пришестя Ісуса Христа. Зло, насилля та беззаконня буде виключено з життя, а наявний суспільний устрій заступить "царство Боже", себто ідеальна дер-жава, де пануватимуть мир, порядок і справедливість.

Ранні християнські пам'ятки, зокрема Апокаліпсис Іоанна Богослова, засуджували земні порядки, несправедливість і політичну владу, в них ви-кладено думки про новий суспільний устрій.

Але перегодом почали пропагуватися ідеї про божественне походження влади та беззаперечне їй підкорення. У Новому Заповіті зазначено: "Нехай кожна людина кориться