Закономірності суспільного прогресу

Іларіон пропонував визнати Володимира святим, що сприяло б підви-щенню авторитету і незалежності держави. Водночас, в умовах сформованої держави, було б вирішено ще одну проблему — ставлення людини до наяв-них у державі влад: світської (князівської) та церковної. Спробу вирішити цю проблему зроблено в "Ізборнику Святослава" 1073 р. і особливо в "Ізборнику Святослава" 107І p., де співвідношенню влади, церкви і людини приділено більше уваги.

Підкорення Богу тут уважалося апріорним, безумовним, людині тільки залишалося перенести це переконання на князя і коритися йому.

Зважаючи на недостатньо сильні традиції християнства, автор "Ізбор-ника..." ототожнював церковну владу з князівською і підкреслював необхід-ність безумовного підкорення їй, тобто державна й церковна влада в цьому творі розглядалась як єдина. Хоча загалом у згаданому творі значно більше уваги приділено церкві та її служителям, в уяві автора "Ізборника..." держава, влада і церква стоять вище від людини та її інтересів.

Проблема співвідношення церковної та світської влади згодом, на по-чатку XII ст., привернула увагу єпископа Кирила Туровського. Він обстоював єдність цих гілок суспільної влади, ідею "одного володаря", закликав до єд-нання Русі.

Ці ідеї він виклав у "Кирила-ченця притчі про людську душу, і про ті-ло, і про порушення Божої заповіді, і про Страшний С,уд, і про муки", "Пові-сті про сліпого й кульгавого", а також в інших творах.

Основою поєднання цих гілок влади могло, на думку автора, стати Святе Письмо, яке робить людину смиренною, добродійною, благородною.

Поліпшити суспільне життя, економічні й соціальні відносини можна лише за допомогою християнської релігії, за допомогою Святого Письма, яке належить читати "з розміркуванням". Відхилення від християнської віри, по-рушення її вимог призводить до соціального зла, яке може бути покаране ві-дповідно до Божих законів. Він засуджував війни між князями, ворожнечу між служителями церкви, зазіхання на владу, бо вона від Бога. Кирило Ту-ровський — прибічник сильної влади. Але той, у кого влада, вважав він, по-винен бути розумним, робити людям добро, піклуватися про духовний і ма-теріальний стан громадян. Служителі церкви мають сприяти встановленню соціальної злагоди в суспільстві, загальної справедливості, гармонії між світ-ською та церковною владою.

Проблеми зміцнення державності, централізації влади в той час вели перед у політичній думці. Актуальність їх обумовлювалась і тим, що між слов'янськими народами, які входили до складу Київської Русі, мала місце суперечка про верховенство того чи іншого народу. Можливо, через це і ви-никла легенда, буцімто північні слов'яни запросили до себе княжити варязь-кого князя Рюрика, який нібито був батьком київського, князя Ігоря... Ця вер-сія мала дві мети. По-перше, ідея про іноземця, який встановив порядок у да-вньоруських землях, повинна була припинити суперечку між слов'янськими народами за верховенство. По-друге, вона мала покріплювати авторитет ки-ївських князів і центру держави — Києва.

Цю версію було викладено в "Повісті временних літ" Нестора-літописця, датою появи якої вважається 1113 р. Основа цієї пам'ятки давньо-руської літератури — ідея про богообраність слов'янського народу, включен-ня слов'янства в контекст християнської історії. Тут викладено думки про не-обхідність єдиної держави з централізованою політичною владою, яка мож-лива на основі добровільної домовленості народу з князями.

Найбільш раціональним державним устроєм автор "Повісті..." вважав порядок, що його встановив Ярослав Мудрий.

У творі Нестора-літописця також мала місце спроба вирішити співвід-ношення двох гілок влади — світської та церковної, що сформувались у дер-жаві. Він уважав, що єдність держави має бути гарантована верховенством церковної влади.

У той час оригінальні політичні концепції пропонував великий князь київський Володимир Мономах.

Під назвою "Повчання" відомий його лист до князя Олега Святослави-ча, де підкреслювалася життєва необхідність єдності Русі, засуджувалися князівські міжусобиці. Автор "Повчання" зробив спробу знайти раціональне співвідношення особистості й держави, в якому інтереси держави визначено як головні, але тут же підкреслено необхідність піклуватися про бідних і сла-бких, поважати старших і менших. Гарантом усіх соціальних благ у такій державі, на його думку, мав бути ідеальний князь, який один реалізуватиме владні функції, приділяючи при цьому значну увагу усуненню протиріч між багатими та бідними.

Офіційну політико-правову ідеологію тих часів було закріплено в пер-шій пам'ятці права — "Руській правді", де викладено норми, що регулювали ранньофеодальні відносини, зміцнювали князівську владу, вирішували пи-тання власності, встановлювали відповідальність за злочин.

Слід звернути увагу й на те, що в "Руській правді" було значною мірою звужено сферу застосування прямої помсти потерпілого і дедалі більшу роль відігравало відповідне судове рішення; ставилося питання про скасування смертної кари; замість покарання у вигляді якоїсь фізичної дії встановлюва-лися кримінальні штрафи тощо. Особливо слід наголосити, що остання реда-кція "Руської правди" деякими положеннями "...веде нас низкою ознак в обо-рот громадянського побуту" .

Політична і правова думка слов'янських народів дуже чутливо реагува-ла на зміни в соціальній та інших сферах. Про це красномовно свідчить те, що ці зміни знаходили відображення в пам'ятках літератури. Так, феодальна роздробленість, яка почалася на землях Київської Русі й загрожувала розпа-дом держави, була основною проблемою "Слова о полку