Закономірності суспільного прогресу

Одну з перших світських державно-правових концепцій ранньобуржуа-зного періоду розробив італійський політичний мислитель Нікколо Макіа-веллі (1469—1527) у творах "Государ", "Історія Флоренції", "Міркування про першу декаду Тіта Лівія". Макіавеллі заперечував теологічний підхід до з'я-сування сутності держави і права та обґрунтовував концепцію фортуни (до-лі). Але воля людини не зовсім підкорена приписам чи випадковості форту-ни. Фортуна визначає тільки половину дій людини, в іншому людина вибирає свій шлях сама, відповідно до власних інтересів та устремлінь, погоджуючи свої дії в межах долі з обставинами життя. І навпаки, сліпе підкорення долі, як і повені, призводить до негативних наслідків, тому людина має активно використовувати надану їй можливість свободи волі.

З цього приводу він зазначав, що правителі, які повністю підкорялися долі, не змогли вистояти проти її ударів і втратили владу .

На думку Макіавеллі, влада в державі може бути здобутою з допомо-гою зброї чи милості долі.

Форма держави залежить від кількості правителів. Це, за вченням мис-лителя, республіки або держави, що управляються "єдиновладно" , — мона-рхії. Останні можуть бути успадкованими або новими, що здобуті з допомо-гою зброї або в той самий спосіб приєднані до успадкованої монархії.

Значну увагу Макіавеллі приділяв дослідженню процесу утворення мо-нархії. Держава, утворена силою з застосуванням зброї, завдає багато клопо-ту, і в ній важко утримати владу.

Ліпший і вигідніший шлях — це сприяння співгромадян і хитрість пра-вителя. Таке "єдиновладдя" (владу однієї особи) Макіавеллі називав громад-ським, оскільки воно утворюється завдяки бажанню двох суспільних станів: знаті та простого народу. Причому прагнення до утворення держави з такою формою правління є одночасно як у знаті, так і в народу. Знать, як менше су-спільне угруповання, не може протистояти народові та висуває когось одно-го, щоб за допомогою його влади захистити свої інтереси. Так само і народ: в особі монарха прагне знайти гаранта своїх прав, що постійно обмежуються знаттю.

Але вдалішою буде монархія, що утворена прагненням народу, оскіль-ки "... у народу чесніша мета, ніж у знаті: знать прагне пригноблювати народ, а народ не бажає бути пригнобленим" .

Навіть більше — з народом, який має ворожий настрій до монарха, вді-яти нічого не можна, оскільки його в державі значно більше, ніж знаті. Тому монарх повинен підтримувати дружбу з народом, який вимагає лише одного — щоб його не пригноблювали.

У разі, якщо монарх отримав владу з рук знаті, то першим його обов'я-зком повинно бути прагнення заручитися підтримкою народу, вжити заходів для його захисту. Якщо він цього не зробить, то в скрутний час буде відсто-ронений від влади .

Розмірковуючи про монархію, Макіавеллі віддавав перевагу абсолют-ній монархії, — адже влада, здійснювана монархом за допомогою магістрату, не може бути надійною, оскільки монарх повністю залежить від волі грома-дян, що входять до магістрату. "... вони можуть позбавити його влади будь-коли, а тим паче у скрутний час, можуть або виступити проти нього, або ухи-литися від виконання його розпоряджень" .

Тому мудрий монарх повинен своєчасно сконцентрувати владу в своїх руках і робити все, щоб народ постійно відчував необхідність у державі та її правителі.

Окрім цього, монарх мусить подбати про утворення державних інсти-тутів, які убезпечували б його свободу. Гарантом цього він убачав (на при-кладі Франції) парламент, який стримував би зазіхання на владу знаті й ви-ступав би третейською установою, що "...приборкує сильних і заохочує сла-бих" .

Необхідною умовою сильної централізованої держави, на думку Макі-авеллі, повинні бути гарне законодавство, гарне військо і гарні союзники .

Рівночасно мислитель рекомендував монархові підбирати компетент-них і чесних людей до виконавчої влади, які "... повинні дбати не про себе, а про державу..." .

Король мусить чітко формулювати мету і досягати її всякими засобами. Якщо державі загрожує занепад чи втрата незалежності, то в цьому разі він може ігнорувати моральні норми. Навіть більше, монарх постійно знаходить-ся у стані ворожнечі. Його оточують вороги як у державі, так і ззовні. Тому він може нехтувати моральними засадами і застосовувати насилля, може уподібнюватися левові та лисиці . Такий принцип у політиці перегодом отримав назву макіавеллізму.

Пропонуючи абсолютну монархію, Макіавеллі воднораз виклав низку цікавих положень, що могли б сприяти розвиткові держави. Це — створення умов для праці обдарованим людям; сприяння розвиткові торгівлі, рільницт-ва й ремесел; встановлення розумних податків; забезпечення захисту приват-ної власності .

В іншій праці мислителя "Міркування про першу декаду Тіта Лівія" ви-словлено думку про те, що надзвичайна централізація влади монарха виправ-довує себе на етапі об'єднання та укріплення держави. Після цього він допус-кав установлення республіканської форми правління, але такої, яка поєдну-вала б елементи монархи', демократії та аристократії.

Ідею сильної централізованої монархії обстоював також політичний мислитель Франції Жан Боден (1530—1596). Свою політико-правову конце-пцію він виклав у творі "Шість книжок про республіку". Боден піддав крити-ці проекти ідеальної держави Платона і вважав, що держава — це сукупність сімей. Але держава відрізняється від сім'ї особливим характером державної влади — її суверенністю, яка і є головною ознакою держави.

Суверенітет, за його вченням, — це необмежена влада над громадяна-ми і підданими. Суверенітет не зв'язаний позитивними законами, він знахо-диться над ними. Боден припускав підкорення