Закономірності суспільного прогресу

Предмет:

Історія

Тип роботи:

Навчальний посібник

К-сть сторінок:

180

Мова:

Українська

Оцінка:

і, відповідно, нема й справедливості. У цьому стані нема власності, кожен має право на все, у тому числі й на життя іншої людини. У природному стані точиться "війна всіх проти всіх". Людина, як істота егоїстична, завжди знахо-диться під страхом смерті, під впливом інстинкту самозбереження, які пере-магають усі інші почуття. Але розум, здатність людей розмірковувати вказу-ють умови виходу з цього стану. Ці умови — природні закони. Гоббс назвав до двадцяти таких законів, серед яких: прагнення до миру; необхідність ви-конання укладених угод; відмова кожного від своїх прав тією мірою, якою цього вимагають інтереси миру й самозахисту, та ін. Але наявність природ-них законів ще не веде до миру та безпеки. Закон може виконуватися за до-помогою примусу і сили. Такою силою є, у вченні Гоббса, держава.

Вона утворюється за взаємною угодою людей завдяки злиттю окремих сил і воль в єдину Міць і Силу, носієм якої є суверен. Суверен (одна особа чи група людей) не може втратити влади, підлеглі не можуть протестувати або засуджувати дії суверена. Він володіє суворою владою, правом оголошення війни і укладення миру, здійснення правосуддя. Влада суверена в державі має бути абсолютною.

Аналізуючи й конструюючи систему державності, Гоббс зупинився на тому, в який спосіб примиряються в державі страх і свобода, свобода й необ-хідність. "... подібно до того, як люди для досягнення миру та обумовленого ним самозбереження створили штучну людину, яку ми називаємо державою, так само вони створили штучні ланцюги, які називаються громадянськими законами". Свобода підданих випливає з замовчання законів. Взагалі "суве-рен має право на все лише за умови, що, сам будучи підданим Бога, він зобо-в'язаний через це дотримуватися природних законів" .

Широке тлумачення прав суверена не залишає місця для волевиявлення підданих. Природний і державний закони збігаються за змістом, законодав-цем же (творцем державних законів) є суверен. Суверен державним законам не підлягає та є підзвітним безпосередньо Богові.

Держави не вічні. Вони ослаблюються й занепадають, але не внаслідок дії об'єктивно-історичних чинників, а через недосконалість їхніх законів, не-достатність абсолютної влади, приватних суджень про добро і зло. Знесилює державу і свобода висловлювань проти верховної влади.

Абсолютна влада, підкреслював Гоббс, грунтується на принципах ро-зуму. Досі створювалися недосконалі держави, принципи розуму зроблять існування держав довговічним.

Суверен виконує свої обов'язки верховного пастиря за божественним правом, він навіть може виконувати функції священика: хрестити, освячувати храми, виконувати інші таїнства. Лише державні турботи перешкоджають йому в цьому. Отже, суверен — цар і священик "за божественним правом". Якщо суверен — християнин, то він — глава церкви.

На думку Гоббса, все, що потрібне для спасіння, міститься в двох чес-нотах: вірі в Христа й підкоренні законам. Якби остання з цих чеснот була досконалою, то ЇЇ однієї було б для нас досить.

У Гоббса постійно повторюється (в різних варіантах) схема: підкорення божественному, себто природному, законові, а отже, й громадянському, й за-конові суверена (бо суверен гарантує природні закони, а природні закони є основою громадянських законів) — це безконечний процес покаяння, за яким слідує хрещення (віра в те, що Ісус — Христос), а відтак — прийняття до Царства Божого, тобто спасіння.

Усе це здійснюється в державі через посередництво царя й первосвя-щеника — суверена. Якщо суверен — християнин, то він — посередник спа-сіння, який надає йому форми обов'язковості (закону). "Не може бути тому ніякої суперечності між законами Бога і законами християнської держави" .

Отже, Гоббс пропонував проект держави, яка є: засобом приборкання пристрастей у досягненні мирного стану (1-й ступінь); засобом сходження до Царства Божого через спокуту, розкаяння, хрещення, спасіння (2-й ступінь).

Сама держава має влаштовуватися за принципами розуму. Вона є вті-ленням небесної могутності, а точніше — Царством Божим на землі. Такої авторитетності держава набуває через угоду.

Гоббсівська державно-правова концепція значною мірою вплинула на нідерландського мислителя Баруха (Бенедикта) Спінозу (1632—1677). У сво-єму "Богословсько-політичному трактаті" Спіноза обстоював тезу, що люди-на насамперед залежить від закону "природної необхідності", що випливає з самої природи. Але, крім цього, вона залежить і від законів, що встановлені волею самих людей для безпечного та зручного життя.

Спіноза зазначав, що перший ("божественний") закон має на меті лише найвище благо, а інший ("людський") — це образ життя, він служить збере-женню держави.

Життєдіяльність людини, за Спінозою, базується на "праві природи", тобто на законах або правилах, згідно з якими все відбувається.

І тому, зазначав мислитель, природне право всієї природи і, відповідно, кожного індивіда поширюється настільки далеко, наскільки може сягнути їх-ня міць.

Природний стан, природна міць і природне право — це те саме. Якби люди жили за приписами розуму, то "право природи" визначалося б могутні-стю розуму. Але люди частіше керуються нахилами, а не розумом.

Тому виникають дві можливості реалізації людської життєдіяльності: перша — загальна (як для тих, що керуються розумом, так і для тих, що ке-руються нахилами. Всі вони діють за законами природи, тобто за приписами природного права); друга спирається на розум і незалежну волю.

Означене протиріччя породжує співвідношення "чужоправності" та "своєправності". Кожен буває "чужоправним" доти, доки знаходиться під владою іншого, і "своєправним", коли може жити