Закономірності суспільного прогресу

Локк уважав, що в конституційній державі, котра діє заради збережен-ня співтовариства, може бути лише одна верховна влада — законодавча, якій решта гілок влади підпорядковується. Але законодавча влада є довіреною. Саме тому верховна влада залишається за народом. Він має право замінити законодавчу владу, яка діє всупереч довірі народу. Виконавча влада підпо-рядкована й підзвітна законодавчій і може в разі потреби бути зміщеною та заміненою. Ідея Локка про поділ влади на законодавчу і виконавчу була під-тримана багатьма представниками Просвітництва.

Автором оригінальної державно-правової концепції був англійський представник нового часу Девід Юм (1711—1776).

Він будував свою теорію виходячи з почуттів. Розрізняв природні та штучні почуття. До першої групи він відносив любов, ненависть, співчуття та ін., тобто природні реакції людини; до другої — штучні почуття. Правове по-чуття, на його думку, і є одним із штучних надбань людства, що бере початок в умовах і потребах його життя. Норми правопорядку встановлені штучно, але вони не свавільні. Вони визначаються природними законами, тим загаль-ним, що притаманне людству взагалі. Життя людей перебігає за умов менш сприятливих, аніж життя сильних звірів. Але порівняно з останніми люди во-лодіють значною перевагою — розумом. Людина може боротися з суворістю природи, але фізичні засоби боротьби, якими вона володіє, незначні. Свою слабкість людина може врівноважити тільки з допомогою суспільної органі-зації, суспільства . Суспільна організація виникає стихійно, повільно, але на основі взаємної згоди. Уявлення про правопорядок, обов'язки і власність з'являються у людей разом із виникненням суспільства: поза ним ці ідеї не мають підстав для існування. Ніяка природна схильність не змогла б змусити людей відмовитися від загарбання чужого багатства. Тільки злидні, невідпо-відність кількості благ потребам людей дають підстави для встановлення приватної власності.

Якби всього було вдосталь, то ніхто не огороджував би свого майна. Якби всіх благ було стільки, скільки повітря, то не було б підстав для виник-нення соціального порядку. Тому Юм уважав, що норми правопорядку знач-ною мірою залежать від інтересів. "Дії політиків" можуть впливати на укріп-лення поваги до правопорядку, але не можуть породжувати його. Основа по-ваги до законів полягає в самих умовах суспільного життя. Тому регулюван-ня відносин власності належить здійснювати загальними законами, що є обо-в'язковими для всіх членів суспільства.

Перша постанова чи перший закон, ухвалені в суспільстві, повинні бу-ли надати можливість кожній людині користуватися тими благами, якими вона володіла на момент його прийняття. Але не тільки це є джерелом вини-кнення власності. Окрім цього, Д. Юм вирізнив іще чотири такі джерела: 1) право першого захоплення; 2) право давності; 3) право приросту і спадку; 4) право і продукт власної праці.

Аналізуючи проблеми виникнення держави і права, Д. Юм виходив із того, що люди поводяться під впливом афектів і віддають перевагу особис-тим інтересам. Задовольняючи їх, вони ніколи не погодяться добровільно ко-ритися владі, яка вимагає від них відмови від природних прагнень. Тому ніякі правові норми не мають реального значення без примусу.

Державна влада апелює до основних законів людської психіки, з допо-могою примусу і страху вимагає, щоб у дотриманні правових норм люди вбачали близький свій інтерес, а в їх порушенні — віддалений. Наприклад, безпосередній інтерес сильного полягає в тому, щоб силою заволодіти май-ном слабого. Але влада держави під страхом покарання прищеплює йому по-вагу до благ інших людей.

Завдяки примусові відбувається зміна в порядку інтересів: близький ін-терес стає віддаленим, а віддалений — близьким. Особи, котрим у суспільст-ві доручено владу, складають уряд.

Володіючи владою, вони задоволені своїм суспільним становищем, то-му безпосереднім їхнім інтересом є збереження встановленого порядку. Таке походження, за Д. Юмом, громадянського уряду і громадянського суспільст-ва. Мислитель обстоював тезу, що держава є органом примусу та охорони приватної влади, а суспільство — продуктом власності. Себто Д. Юм у своїй теорії розрізняв такі категорії, як держава й суспільство.

Ідеї мислителів епохи Відродження та нового часу про походження й сутність держави і права, співвідношення права й закону, суспільства й дер-жави стали базою для подальшого розвитку державно-правових ідей пред-ставниками європейського Просвітництва.

 

1. Гоббс Т. Левиафан, или Материя, форма и власть государства церков-ного и гражданского. — М., 1936.
2. Гоббс Т. Философские основания учения о гражданине. — М., 1914.
3. Граций Г. О праве войны и мира. Три книги, в которых объясняются естественное право и право народов, а также принципы публичного права / Пер. с лат. А. Л. Саккетти. — М., 1956.
4. Локк Д, Два трактата о правлении // Антология мировой философии: Сб. филос. текстов. — К., 1991. — Т. 1. — Ч. П.
5. Макиавелли Н. Государь. — М., 1990. Нерсесянц В. С. Право и закон. — М., 1983. Семенов В. Г., Шаповал В. Н„ Шульженко Ф. Ф. К вопросу о философских основаниях