Закономірності суспільного прогресу

Повноваження суверена надзвичайні: він одноособове схвалює закони, має право оголошувати війну і мир, здійснювати судочинство та інші владні функції. У рамки вчення Бодена вкладалася тільки одна форма державності — монархія. Тільки вона єдина може здійснювати надзаконну владу. Ба бі-льше — тільки в монархії можливе чітке функціонування всіх елементів дер-жавного механізму, оскільки вони скеровуються однією особою — монар-хом. Він стимулює ефективність одних і стримує інших. Демократичну, ари-стократичну і тиранічну державність Боден уважав такими, що не можуть за-безпечити добробут суспільства. Тиранія є насильницькою формою, що спричинює постійне обурення громадян і, зрештою, непокору; аристократія з її партійними конфліктами теж не в змозі реалізовувати функції держави; найгіршою формою є демократія, оскільки народ нездатний до розумних рі-шень, а безмежна свобода призводить до анархії та занепаду держави.

Обстоюючи ідею сильної централізованої монархії, Боден не припускав можливості змішаної форми держави, мотивуючи це тим, що суверенітет не може бути поділеним і одночасно належати різним суб'єктам влади: монар-хові та аристократії. Суверенна влада неподільна.

Будучи апологетом абсолютизму, Боден усе ж спробував означити ме-жі впливу суверенітету. Його влада безмежна тільки у сфері державних від-носин; відносини приватної власності, особисте життя громадян знаходяться поза сферою впливу суверена, вони недоторканні та священні. Безумовно, це положення мало важливе значення для формування основ капіталістичних відносин і становлення ідеї громадянського суспільства.

Право, за вченням Бодена, є досягненням суспільства, бо відрізняє державу від додержавного утворення. Він зазначав, що для з'ясування зага-льних засад права необхідно осягнути всі системи права, які мали місце в іс-торії людства, використовуючи одночасно філософський та історичний під-ходи.

Така методологія давала йому підстави стверджувати, що загальними засадами права є вічна істина, а також універсальні зразки, що знайшли відо-браження в сукупності законодавств різних народів.

Воднораз мислитель зазначав, що позитивне право, встановлюване в державі сувереном, не повинне суперечити вимогам божественного і природ-ного права, оскільки суверен повністю підкорений Богові та не може оголо-сити йому війну.

 

В останній третині XVI — на початку XVII ст. сталася буржуазна рево-люція в Нідерландах, яка значно вплинула на розвиток капіталістичних від-носин у протестантських країнах. Згодом (у 1640—1688 pp.) буржуазна рево-люція мала місце в найбільш промис-лово розвиненій Англії. Ці події знач-ною мірою були підготовлені розвитком мануфактурного виробництва, яке заступило ремесла. Новий спосіб виробництва сприяв поділові праці, зрос-танню її продуктивності, пошукові способів раціоналізації виробничих про-цесів, стимулював розвиток суспільних і природничих наук.

У той період виникло експериментально-математичне природознавст-во, у боротьбі між емпіризмом і раціоналізмом подальшого розвитку набула філософія, формувалися підвалини буржуазної правової свідомості.

Велика торговельна і промислова буржуазія, що доступилася до влади, була зацікавленою в модернізації держави з її інститутами, а також системи законодавства, які гарантували б безпечне функціонування нових економіч-них відносин.

Першу спробу з'ясувати сутність і призначення права й держави за но-вих умов зробив голландський юрист і громадський діяч Гуго де Гроот Гро-цій (1583—1645) у праці "Про право війни і миру. Три книги, в яких поясню-ється природне право і право народів, а також принципи публічного права". На думку мислителя, право — це сума соціальних норм. Основою, витоками права є прагнення індивідів до спокійного спілкування з іншими.

Г. Гроцій проводив чітку межу між природним правом і правом, уста-новленим волею. Останнє, за його вченням, установлюється волею Бога або людей. Право, що його встановили своєю волею люди за своїм спрямуванням має дві сфери регулювання. Перша сфера — це суспільні відносини в держа-ві, друга — міжнародні відносини (це право Г. Гроцій називав правом наро-дів). Право, що встановлюється волею людей, має відповідати вимогам при-родного права. Тільки в цьому випадку воно буде спрямоване на захист або відновлення справедливості.

В основу божественного права покладено волю Бога. Опосередковано Бог впливає і на природне право, оскільки він — Творець природи, частиною якої є й людина. Але порядок природи знаходиться поза межами впливу Бога. Тому і природне право не підпадає під вплив божественного права.

Від категорії "право" Г. Гроцій відрізняв категорію "закон". Останній, на його думку, — це засіб, за допомогою якого здійснюється право, він си-лою примушує людей дотримуватися норм права. Ця сила уособлена в дер-жаві.

Стосовно походження держави мислитель зауважував, що люди об'єд-нуються в державу добровільно, задля особистого захисту і протистояння на-сильству, та зобов'язуються виконувати цей договір, а також норми права, що встановлюються для підтримання порядку.

У державі панує громадянська влада, яка є верховною і суверенною. Держава здійснює владні функції з допомогою політичних інститутів.

Г. Гроцій обстоював ідею мирного співіснування народів, зауважуючи, що основою їхніх відносин мають бути виключно право і справедливість, ви-конання договорів.

Видатним фундатором державно-правових учень нового часу був анг-лійський мислитель Томас Гоббс (1588—1679). Проблеми державності, пра-ва, законності, миру і порядку досліджувались ним у працях "Філософські за-сади вчення про громадянина", "Левіафан, або Матерія, форма і влада держа-ви церковної та громадянської".

Гоббс розглядав три моменти становлення політичного організму: при-родний стан — перехід до держави — державний стан.

У природному стані, зазначав Гоббс, нема загальної влади, нема зако-нів