Закономірності суспільного прогресу

Подібні дослідницькі підходи, коли справедливість вважалася критері-єм усякого права, використовувалися павійською, равеннською та римською школами права, які започаткували теорію природного права нового часу. На початку XII ст. юрист Інерій (між 1055—60 — до 1130) заснував школу гло-саторів, основним напрямком діяльності якої стало тлумачення Дигест Юс-тиніана.

Результати творчої діяльності представників цієї течії, видані окремим збірником у середині XIII ст., використовувалися судами як джерело чинних правових норм.

Діяльність глосаторів сприяла викоріненню суб'єктивізму в розгляді конкретних судових справ, утверджувала в суспільній свідомості та юридич-ній практиці пріоритет правових норм і законів держави. У згаданому збір-нику зазначалося, що, розглядаючи конкретні порушення встановлених дер-жавою норм, судді мусили відновлювати справедливість згідно з приписами законів, а не моральних норм суспільства.

У XIII—XIV ст. середньовічна юридична думка Італії знову повернула-ся до ідеї природного права і вчень римських юристів, приділяючи основну увагу їх коментуванню та роз'ясненню.

Природне право в уявленні нової юридичної течії — постглосаторів було правом вищої категорії, вимогам якого повинні були відповідати норми права, прийняті державою. Ідеолог цієї течії Луллій Раймунд (1234—1315) навіть радив юристам перевіряти на відповідність природному праву писані закони та, якщо останні йому не відповідали, не користуватися ними для від-новлення справедливості, а керуватися принципом розумної необхідності. Деякі прибічники цієї правової ідеології вважали природне право більш важ-ливим у суспільному житті, ніж владу правителя.

В історії вчень про державу і право з XVI ст. відома гуманістична шко-ла права, представники якої приділяли значну увагу дослідженню джерел римського права і погодженню його з нормами чинного національного права, що регулювало якісно нові суспільні відносини. Прибічники цієї школи запе-речували феодальну роздробленість, генерували ідею централізованої держа-ви з єдиним кодифікованим законодавством; пропонували нормативно пе-редбачити загальну свободу, скасувати кріпосництво, забезпечити зверхність закону в суспільстві.

Політико-правові ідеї середньовічних юристів, зокрема представників гуманістичної школи права, багато в чому стали базою для становлення тео-рій буржуазного права.

 

1. Богош Ю. Фома Аквинский. — М., 1975.
2. Бондарь С. В. Философско-мировоззренческое содержание "Изборни-ков 1073—1076 годов". — К., 1990.
3. Горский В. С. Образ истории в "Слове о законе и благодати" Илларио-на // Человек и история в средневековой философской мысли русского, укра-инского и белорусского народов: Сб. науч. трудов. — К., 1987. — С. 39—50.
4. Горський В. С. Нариси з історії філософської культури Київської Русі. — К., 1993.
5. Данило Заточеник. Слово Данила Заточеника, що написав він князю своєму Ярославу Володимировичу // Історія філософії України: Хрестоматія. — К., 1993. — С. 30—37.
6. Іларіон Київський. Слово про закон і благодать // Історія філософії України: Хрестоматія. — К., 1993. — С. 27.
7. История политических и правовых учений / Под ред. В. С. Нерсесянца. — М., 1995.
8. История политических и правовых учений. Средние века и Возрожде-ние / Под ред. В. С. Нерсесянца. — М., 1983.
9. Клевченя А. С. Социально-политические идеи в творчестве Кирилла Туровского // Отечественная общественная мысль эпохи средневековья: Сб. науч. трудов. — К., 1988. — С. 185—194.
10. Мильков В. В. "Слово о законе и благодати" Иллариона и теория "каз-ней Божьих" // Человек и история в средневековой философской мысли русс-кого, украинского и белорусского народов: Сб. науч. трудов. — К., 1987. — С. 50—57.
11. Нерсесянц В. С. Право и закон. — М., 1983.
12. Семенов В. Г., Шаповал В. Н., Шульженко Ф. Ф, К вопросу о философ-ских основаниях права. — К., 1995. — С. 13—19.
13. Шульженко Ф. П. Держава і право у суспільно-політичній думці Укра-їни: основні етапи розвитку. — К., 1995. — С. 5—12.

 

У XIV—XV ст. в країнах Західної Європи почався стрімкий занепад феодального устрою.

В 1358 р. у Франції, 1381 р. в Англії, в першій половині XV ст. в Чехії, а згодом (у 1524—1525 pp.) і в Німеччині сталися селянські повстання проти феодального гноблення. Воднораз посилилась боротьба і проти політики це-ркви в суспільстві, що привело до появи єретичних течій, ідеологами яких були: в Англії Джон Уїкліф (1324—1384), у Чехії Ян Гус (1371—1415). Вони висловлювали думки проти феодальної роздробленості, про необхідність єдиної національної державності, скасування привілеїв церкви, оновлення її на засадах повернення до ранньохристиянських цінностей.

Ці обставини сприяли ліквідації особистої залежності селян від феода-лів, збільшенню пропозиції вільної робочої сили, розвиткові виробництва й торгівлі, а в цілому — формуванню нових економічних відносин, що своєю чергою ініціювало пошук нових форм державності з якісно іншими владними інститутами, а також розроблення нових правових норм, які регулювали б ці відносини і належним чином забезпечували б захист інтересів власників.

Спробу вирішити ці проблеми зробили представники ранньобуржуаз-них вчень про державу і право. Державно-правову думку ранньобуржуазного періоду можна розділити на два етапи.

Для першого етапу (XV—XVI ст.) була характерною критика феодаль-ного устрою та обгрунтування переваг сильної централізованої монархії; для другого (XVII ст.) — перевага раціоналістичного надбання попередніх поко-лінь, подальше розроблення ідеї природного права, з'ясування проблем спів-відношення свободи і права, права і закону, особи і держави.

Крім того, в політико-правовій думці формувалися та обґрунтовува-лись ідеї громадянського суспільства і