Запорожжя та острів Хортиця в поетичній спадщині Тараса Григоровича Шевченка

У першій половині 40-х років XIX ст. Т. Г. Шевченко був вже відомий і як художник, і як поет. У 1843 році, після закінчення Академії мистецтв, мрія Шевченка здійснюється. В травні він виїхав в Україну, де не був протягом чотирнадцяти довгих років. Тарас Шевченко перебуває тут до лютого 1844 року, мандрує по містах і селах Полтавщини, Катеринославщини, Чернігівщини, Київщини. Поет відвідує рідних, спостерігає життя народу, бачить його страждання[21]. У цей час Шевченко знайомиться з письменником-етнографом О. Афанасьєвим-Чужбинським, поетом В. Забілою, художником, майбутнім ілюстратором рукописного “Кобзаря” Я. де Бальменом [2]. Подорожуючи, Т. Г. Шевченко виконує багато малюнків. Під впливом побаченого і пережитого в нього виникає задум створити серію офортів “Мальовнича Україна”, де він хоче показати минуле й сучасне свого народу, його життя та побут, красу рідного краю, його архітектуру та історичні пам'ятки -Україну: “…і краєвидами гарною, й історією славною, і побутом цікаву й навдивовижну”. Шевченко пише: “…Я рисую теперь Україну… Нарисую види, які єсть на Україні, чи то історією, чи то красою прикметні; вдруге, як теперішній народ живе, втретє, як він колись жив і що виробляв”… “Мальовнича Україна” повинна була стати періодичним художнім виданням, своєрідною художньою енциклопедією України[26]. За задумом митця, вона мала виходити окремими випусками по три офорти чотири рази на рік. Однак Шевченкові, з причин, не тільки від нього залежних, не вдалося повністю здійснити цей задум. Друком вийшли лише два випуски. Серія стала видатним явищем в історії українського мистецтва.

Сьогодні не можна однозначно відповісти на питання, яким маршрутом мандрував поет на Дніпрові пороги, імовірно, біля Кременчука по наплавному мосту поет переїхав на правий берег Дніпра і опинився на землях Катеринославщини [6]. “Прикметний шлях цей тим, що простягшись на цілих триставерств, починаючи от Ромна і до Кременчука, він не проходить ні через одне місто чи містечко, ні через село, ні навіть через хутір. Пролягає собі серед чистого, рівного, зеленого поля. Тільки де-не-де стоять корчми з великими стодолами та глибокими криницями…” – писав Шевченко про ці місця у повісті “Наймичка”. Підтверджує слова поета і його сучасник Г. П. Галаган: “ У дуже безрадісний для краю час проїжджав тут поет. Народ бідував тут, як і по всій Україні»… Мандруючи по Катеринославщині, поет не розлучався зі своїм альбомом[27]. Тарас Шевченко зупинився на деякий час в селі Орлику, де ріка Орель впадає у Дніпро. Тут він змалював три малюнки: «Хутір на Україні», «На Орелі» (фото 1), та «Краєвид з кам'яними бабами» (фото2).

 

Фото 1 Картина Т. Г. Шевченка «На Орелі»1844рік.

  

Фото 2 Картина Т. Г. Шевченка «Краєвид з кам'яними бабами» 1845рік

 

Є припущення, що на всіх трьох орільских малюнках Т. Г. Шевченка зображено одне й те ж місце на карті Придніпров'я: з різних точок зображено пейзаж біля села Турово (нині Царичанський район Дніпропетровської області) [27]. Художник точно передав вигони річки й особливості місцевості на цих невеликих, зроблених буквально “з коліна” малюнках.

Що міг малювати Т. Шевченко на Запорожжі? Що його цікавило? У проханні до Петербурзького «Общества поощрения художников» обгрунтовуючи задум альбому «Живописная Украина», він обіцяв увічнити для нащадків «следы вековых потрясений, поэтические предания о доблестных подвигах предков и разнообразные красоты природы». Де ж поділися ці ескізи? Альбоми з етюдами та малюнками 1843 року були вилучені у Тараса Шевченка під час арешту на Дніпровській переправі у 1847 році. Якимось неймовірним шляхом вони потрапили перегодом до польського археолога і колекціонера Костянтина Свідзинського[24]. Вже після його смерті Пантелеймон Куліш згадував: «Дивним і незбагненним явищем було б для якого-небудь малоросійського пана умираючий поляк, католик і аристократ, оточений такими речами, як мідні дошки з українськими сценами, гравірувані поетом Шевченком, як його дорожні альбоми, набуті з десятих рук за велику плату»[23].

Отже, провідною тематикою у художній творчості митця стали історичні сюжети та побутові сцени з життя українців, зображення краєвидів України, і Запорожжя у тому числі, які стверджували національну і культурну самобутність українства, окремішність розвитку історичного шляху України. Це слугувало розвитку національної самосвідомості українців, формуванню патріотизму та поваги до власних культурно-історичних надбань, що сприяло національному відродженню українства.

 

 

З існуючих біографічних даних Кобзаря та праці, присвяченої перебуванню Т. Шевченка на Запорожжі, виявляється, що він відвідав острів у липні – серпні 1843 р., під час своєї першої подорожі Україною. Це була омріяна й вистраждана мандрівка молодого Тараса на рідну Україну після багатьох років розлуки з нею, від неї він очікував на дотик із тим рідним, багато в чому ідеалізованим. При дослідженні шляху Тараса до острова Хортиці в різних джерелах знайдені спогади і припущення, які доповнюють чи навпаки суперечать один одному. На дніпровські пороги Шевченко відправився з Полтавщини, його полонили красою чудові краєвиди в по низов'ї річки Орелі[17]. І поміж численних скіфських та половецьких могил, на вершинах яких красувались кам'яні баби, розкинулися невеликі старовинні українські села. Десь у районі Старого Орлика, розташованого поблизу злиття Орелі з Дніпром, Шевченко переїхав