Зародження і розвиток туристсько-екскурсійної справи в Галичині у ХІХ – першій половині ХХ ст.

Повернувшись з прогулянки до семигородського кордону, він подався знову до м. Сигету. Звідси через с. Солотвин поїхав на попутній підводі до містечок Тячева і Хуста, а далі разом з селянами, що повертались із ярмарку в Хусті, пішов на північ у гори до с. Поляна (тепер – Хустський р-н, Закарпатської обл.), і далі – на південний захід через села Довге, Кушницю, Росош, Дусину, Бистрицю до Мукачева. Трохи відпочивши, пішов через села Ракошин, Середнє, Солотвин, Глибоке, Драсці, Лази до Ужгорода, де знову відвідав М. Лучкая.

З Ужгорода Я. Головацький пішов на північ до Галичини. В його маршруті значаться села над р. Ужем: Доманинці, Оноківці, Невицьке, Кам’яниця, Перечин, Зарічеве, Великий Березний, звідси він подався вглиб Лемківщини через села Улич, Збої, Ветлина, Стробовисько, Присліп, Зубряче, Щербанівка, Смільник, Ржеведзь, містечка Лісько, Добромиль, Перемишль і далі на схід до Львова. Після закінчення мандрівки він написав листа своєму другу, чеському письменникові і вченому К. Запу. В ньому Я. Головацький зазначав: “Ще не отямився я після мандрівки, ноги болять і ремінь від гуцульської дзьобеньки (тайстри), яку я двиганив більше місяця, протер мені одяг і так в‘ївся в рамена, що вони вкрилися пухирями”. Досліджуючи рідний край, вивчаючи життя та побут народу мандрівник-просвітитель писав про те, що подорожуючи, шукав старі речі. Він розумів, як важко збирати пам’ятки й описувати їх, бо немає любителів-краєзнавців, які збирають пам’ятки своєї околиці.

Ми вважаємо, що це свідчило про слабкість українського краєзнавства, яке майже не використовувалось з навчальною та виховною метою. Спілкуючись з багатьма людьми на Закарпатті, зокрема українським вченим та педагогом М. Лучкаєм, Я. Головацький побачив, що “родовиті українці, виховані з наймолодших літ між чужими, вивчені чужим мовам, так мало знають свою рідну землю, свій рід, його долю й боротьбу, що не вміють цінувати, а тим більше – любити. Боже! Ми є чужинцями на предковічній нашій землі, у власній нашій, Батьківщині! ”.

Опис цієї подорожі містить багату інформацію краєзнавчо-етнографічного характеру, цікаві спостереження, замітки. У друкованих працях і рукописах Я. Головацького зустрічаємо описи населених пунктів Східної Галичини та Буковини. Все це переконує, що Я. Головацький досконало знав весь західноукраїнський край, бо сходив його уздовж і впоперек.

Слід звернути увагу на те, що Я. Головацький намагався використовувати для виховання української молоді мандрівництво, етнографічний і фольклорний матеріал. На основі зібраного у мандрівках матеріалу сам “правдиво показав та змалював життя і побут населення краю”, започаткувавши цим системне та всебічне його вивчення. І. Крип’якевич писав про те, що Я. Головацький закликав: “... треба нам іти між нарід, дозсліджувати на місці, збирати з його уст пісні, записувати його приказки, – словом, нам філософам, треба іти в нарід і учитися в нього мудрості”.

У 1867 р Я. Головацький видав окремою книгою 55 грамот Галицько-Волинського князівства, причому 8 з них вперше. За його визначенням, усі рукописи написані розмовною мовою тогочасної знаті та вчених людей, а сам факт існування українських грамот ХІV – ХV ст. свідчить про міцні державні й правові традиції колишнього Галицько-Волинського князівства. Опубліковані грамоти звірено з оригіналами. До кожної копії дослідник подав такі дані: місце зберігання оригіналу, перші публікації, стан пам‘ятки, характер письма, географічні коментарі, історико-лінгвістичні коригування. Я. Головацький тісно співробітничав з іншими українськими і російськими вченими. Так з листа від 25 березня 1864 р. до російського археографа та джерелознавця А. Бичкова дізнаємося про те, що Я. Головацький надіслав йому 4 копії українських грамот ХУ-ХУІ ст., які ще не публікувалися. У листі повідомлялося, що в монастирях Буковини, Молдавії та Румунії знаходяться давні українські грамоти, які слід відшукати, вивчити та опублікувати. На прохання А. Бичкова, Я. Головацький у 1865 р. їздив на Буковину, де йому вдалось знайти 6 оригінальних грамот.

Крім того, Я. Головацький співпрацював з О. Бодянським та І. Срезнєвським, якому вислав пергаментний рукопис, а в 1857 р. чеському вченому П. Шафарику передав копію з рукописної Біблії, яка зберігалася у Львівському монастирі св. Онуфрія. Я. Головацький проводив роботу над актовими книгами, старовинними грамотами, які стосувалися історії України, Росії, Білорусії, Австрії, Польщі. Він підтримував тісні зв‘язки з Австрійською академією наук, Київською тимчасовою комісією для розбору давніх актів, археологічним інститутом з Петербурга та Московським археологічним товариством.

У 1867 р. Головацький переїхав в Росію, де плідно працював на посаді голови Віленської археографічної комісії, не забуваючи про історію України, зокрема Галичини. На археологічному з‘їзді в Москві у 1868 рр. він пропонував:

• Налагодити ділові контакти вчених України та Росії;
• відрядити до Львова вченого-археографа для перегляду документів;
• залучити на місцях спеціалістів, знайти кошти для фінансування;
• зняти копії, виготовити фотографії та малюнки з найважливіших предметів, особливо з грамот і рукописних збірників;
• посилати в Галичину та Буковину книги з археології та археографії, надавати матеріальну допомогу вченим цих земель.

Будучи освіченою людиною, він багато