Леоновичем. Збереженому її автографі польською мовою знаходиться записка, зроблена рукою Вагилевича: “Спостереження під час мандрівки в 1839 р. (Дора, Ямна, Микуличин, Космач і т. д.) ”. Тут крім вказаних у дужках населених пунктів значиться і с. Путила на буковинській Гуцульщині. Таким чином, окреслюється маршрут цієї мандрівки І. Вагилевича від західного гуцульського-бойківського пограниччя до Східної Буковини.
Пошук
Зародження і розвиток туристсько-екскурсійної справи в Галичині у ХІХ – першій половині ХХ ст.
Предмет:
Тип роботи:
Лекція
К-сть сторінок:
125
Мова:
Українська
Також І. Вагилевич побував у с. Манява, де оглядав руїни колишнього монастиря-скиту. Очевидно, зібраний тут матеріал він використав для написання нарису про Скит Манявський, опублікованого в 1848 р.
Зміст статті про бойків і відомості про цю етнографічну групу в різних працях і листах І. Вагилевича дають змогу стверджувати, що він досить добре був ознайомлений з галицькою Бойківщиною, особливо з її центральними і східними районами. Весь відповідний матеріал, етнографічну і фольклорну інформацію стосовно Бойківщини він міг почерпнути лише шляхом польових досліджень. Тому можна тільки припустити як багато довелося йому мандрувати стежками бойківського краю.
З листа до М. Максимовича від 17 серпня 1838 р. дізнаємося, що І. Вагилевич подорожував по Підгір’ю: по землях Жидачівській і Галицькій, що за тодішнім адміністративним поділом належали до Стрийської, Станіславської і Коломийської округ. Крім іншого народознавчого матеріалу, здобутком цієї мандрівки були записи біля семи десятків народних колядок. На основі наявної паспортизації записів у збірці колядок І. Вагилевича можна приблизно встановити населені пункти, в яких він побував під час цієї подорожі. Це села Дуліби (тепер – Стрийський р-н, Львівської обл.), Тишивниця і Верхнє Синьовидне (тепер – Сколівський р-н, Львівської обл.), с. Завій (тепер – Калуський р-н, Івано-Франківської обл.), с. Глибоке, Лесівка, Хмелівка (тепер – Богородчанський р-н, Івано-Франківської обл.), с. Ляхівці (тепер – с. Підгір’я Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.), с. Фітьків, Цуцилів (тепер – Надвірнянський р-н, Івано-Франківської обл.), с. Порохва (тепер – Бучацький р-н, Тернопільської обл.), с. Русів (тепер – Снятинський р-н, Івано-Франківської обл.).
Влітку 1840 р. І. Вагилевич здійснив народознавчу мандрівку на Підгір’я і Підністров’я. А восени того ж року, протягом двох місяців він перебував у різних місцевостях західного Побужжя, де збирав пісні та щедрівки і головне – придбав старовинний меч, знайдений у р. Полтві при її впаданні в р. Буг.
Отже, І. Вагилевич проводив подорожі так само активно і результативно, як і Я. Головацький. Але географія його мандрівок була вужчою. Вона охоплювала переважно територію колишніх Стрийської, Станіславської, Чортківської, Коломийської і Золочівської округ. Заходив І. Вагилевич і на Буковину, бував також в деяких місцевостях північно-західної Львівщини та українсько-польського етнічного пограниччя.
Завдяки дослідженням Я. Головацького та І. Вагилевича було зібрано великий етнографічний і фольклорний матеріал. Дослідження ними Карпатського краю – не випадковість. Адже цей регіон був мало досліджений і майже не було ніякої інформації про нього в науковому світі. Також Карпатський регіон приваблював до себе завдяки багатьом традиціям народно-визвольної боротьби, вираженими особливо опришківським рухом.
Слід зазначити, що велике значення в діяльності Я. Головацького та І. Вагилевича полягало у спробі поєднати українське культурно-національне піднесення західноукраїнських землях з процесом слов’янського відродження. Вони стверджують, що цей рух живиться корінням народного життя, історії і має під собою тверду опору на духовні ресурси народу.
“Руська трійця” прагнула охопити своєю увагою увесь західноукраїнський край у його галицькій, північно-буковинській і закарпатській частинах. Це було важливим для реалізації всіх компонентів її програми, зокрема – для науково аргументованого окреслення етнічної території українського населення цього краю, ствердження його етнокультурної єдності, самобутності і генетичної однорідності із східноукраїнським етнічним масивом. Народознавчі дослідження покликані були показати наявні етнічно споріднені риси корінного населення західноукраїнських земель і той реальний духовний потенціал, що протистояв асиміляторським тенденціям його поневолювачів.
Водночас Я. Головацький та І. Вагилевич заклали основу для вивчення побуту і фольклору карпатського краю і дали поштовх подальшим мандрівкам для інтелігенції краю. Студентська молодь Галичини взялась вивчати свій народ у мандрівках по всій Україні.
Діяльність “Руської трійці” була продовжена їх послідовниками, зокрема А. Могильницьким та Й. Кобринським. А. Могильницький – священик, усвідомлював велике значення християнства у боротьбі проти народів південного сходу. Він у середині XIX ст. написав поему “Скит Манявський”. Цінність її в тому, що при її написанні автор використав фольклорно-етнографічний матеріал. У цій поемі велике місце відводиться історичному минулому краю, його політичній історії.
Почин “Руської трійці” підхопив і Й. Кобринський – вчитель, пізніше священик і громадсько-політичний діяч. Працюючи в Коломийський окрузі, він під час своїх мандрівок збирав фольклорно-етнографічний матеріал, який використовував у публікаціях. Крім того, Й. Кобринський, “займався народними справами, присвятив значну частину свого маєтку та багато праці на фундування Народного дому в Коломиї”.
Вагомий внесок у розвиток мандрівництва зробив поет, історик, педагог, редактор і видавець та громадський діяч В. Ільницький. Він став автором багатьох наукових праць з питань культури та освіти Галичини. Цінний матеріал про побут, звичаї, природу гуцульського краю містить його нарис “З Карпат коломийських”. Першу свою мандрівку за межі Галичини він з групою товаришів здійснив у 1844 р. по Угорщині “плавбою по Дунаю, то возом, то пішки”. Пізніше В. Ільницький подорожував по Італії, Чехії, Німеччині. Із його закордонних подорожніх спогадів і описів найцікавіші: “Записки руського