Засоби захисту людини від небезпечних факторів у надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часів

Великі опіки, що займають понад 10—15 % поверхні тіла, опіки II—III ступеня, призводять до тяжкого ураження — опікової хвороби, що нерідко ускладнюється опіковим шоком. Особливістю опікового шоку є його тривалість (до 24—72 годин). Опікове ураження характеризується гострою інтоксикацією, порушенням в організмі процесів водно-сольового обміну й часто ускладнюється запаленням легенів, порушеннями роботи печінки, нирок, гострими виразками шлунково-кишкового тракту.

Постраждалим, які отримали опіки, зразу ж дають тепле підсолене питво, здійснюють заходи першої допомоги. Що раніше їм надано першу медичну допомогу, то рідше в них виникають ускладнення.

Насамперед на постраждалому треба погасити палаючий одяг, накинувши на нього пальто чи ковдру. Обпалену частину тіла звільняють від одягу, обрізаючи його навколо опіку, залишаючи лише прилиплу до ураженої поверхні тканину. Не можна проколювати пухирі, торкатися руками опікової поверхні, змазувати її жиром, маззю та іншими речовинами. На опік накладають стерильну пов’язку. Можна використати спеціальні контурні протиопікові пов’язки, заздалегідь заготовлені для обличчя, грудей, спини, живота, стегна, які повторюють контури границь цих ділянок тіла, стерилізують і просочують спеціальним розчином. Фіксують їх за допомогою тасьми. Якщо у постраждалого великі опіки нижніх і верхніх кінцівок, роблять їх іммобілізацію шинами чи підручними засобами.

У разі великих опіків, що займають значну поверхню тіла, потерпілого загортають у чисте простирадло, проводять всі необхідні заходи щодо попередження шоку й терміново транспортують у найближчий лікувальний заклад.

Перша медична допомога людям, що отримали опіки очей, полягає в накладенні на очі стерильної пов’язки й забезпеченні спокою.

Надаючи першу медичну допомогу ураженим напалмом та іншими займистими речовинами, необхідно передусім припинити їх горіння, поклавши змочену у воді пов’язку на палаючі ділянки або зануривши постраждалого у воду. Спроба збити полум’я лише призводить до розмазування вогню-суміші по тілу й інтенсивнішому її горінню. Після припинення горіння на опікову поверхню накладають стерильну чи спеціальну протиопікову пов’язку.

Питання для контролю

1.Види та ступені опіків.

2.Опікова хвороба та опіковий шок. Перша допомога у разі опіків.

3.Перша медична допомога у разі опіків очей.

4.Правила поводження з опіковими пухирями.

 

 

Унаслідок раптового припинення серцевої діяльності й зупинки дихання настає стан клінічної смерті. Якщо відразу ж приступити до непрямого масажу серця й штучного дихання, то іноді вдається врятувати людині життя.

Раптова зупинка дихання й припинення серцевої діяльності можуть статися внаслідок ураження електрострумом, утоплення, здавлювання, закупорки дихальних шляхів і в інших випадках. Найефективнішим у цьому разі є використання для штучного дихання спеціальних апаратів, за допомогою яких до легенів подається повітря. Якщо таких апаратів немає, штучне дихання роблять різними способами, з яких найпоширенішим є спосіб «з роту у рот».

Перш ніж почати штучне дихання, треба покласти потерпілого на спину й переконатися, що його дихальні шляхи вільні від сторонніх предметів, для цього його голову закидають назад. Якщо щелепи міцно стулені, треба висунути нижню щелепу вперед і, надавлюючи на підборіддя, розкрити рот. Далі необхідно очистити серветкою ротову порожнину від слини, блювотних мас і приступити до штучного дихання: на відкритий рот ураженого слід покласти серветку (носову хустинку), затиснути йому ніс, зробити глибокий вдих, щільно притиснути губи до губ потерпілого і з силою вдихнути повітря йому в рот (рис. 5.19 а).

Вдувають таку порцію повітря, щоб вона щоразу сприяла якомога повнішому розправленню легенів (визначають за рухом грудної клітини). Якщо вдувати невеликі порції повітря, штучне дихання буде неефективним. Повітря має надходити до легень потерпілого ритмічно — 16—18 разів на хвилину аж до повного відновлення природного дихання. Якщо потерпілий отримав поранення нижньої щелепи, штучне дихання можна робити іншим способом: вдувати повітря через ніс. При цьому рот потерпілого має бути закритий. Штучне дихання припиняють, якщо достовірно встановлено ознаки смерті.

Якщо поранення щелепи дуже серйозне, штучне дихання зазначеними способами зробити неможливо, тому використовують способи Сильвестра та Каллістова. У разі здійснення штучного дихання способом Сильвестра потерпілого кладуть на спину, а той, хто надає допомогу, встає на коліна в голові потерпілого, бере обидві його руки за передпліччя й різким рухом піднімає їх, далі відводить руки назад за себе й розводить їх у різні боки. Потерпілий вдихає. Потім роблять зворотний рух, передпліччя ураженого кладуть на нижню частину грудної клітини й стискають її. Потерпілий видихає.

Здійснюючи штучне дихання способом Каллістова, потерпілого кладуть на живіт, руки витягують вперед, голову повертають убік, підкладаючи під неї одяг (ковдру). Лямками від носилок або зв’язаними двома-трьома пасками потерпілого періодично (у ритмі подиху) піднімають на висоту до 10 см й опускають. Під час піднімання потерпілого грудна клітина розправляється й відбувається вдих, а під час опускання вона здавлюється й відбувається видих.

 

Рис 5.19. Штучне дихання та непрямий масаж серця:

а — вдих; б — видих

Якщо у потерпілого раптово припинилася серцева діяльність, ознаками чого є відсутність пульсу, серцебиття, реакція зіниць на світло (зіниці розширені),