Засоби захисту людини від небезпечних факторів у надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часів

Адміністративно-правовий вплив реалізують через екологічну експертизу, екологічний контроль, запобіжні заходи шкідливої діяльності, відповідальність за екологічні правопорушення. Фінансування й здійснення господарських проектів реалізують тільки після позитивного висновку екологічної експертизи. У разі недотримання екологічних вимог закон передбачає призупинення діяльності й одночасне припинення фінансування з боку кредитно-фінансових установ.

Система екологічного контролю складається з державної служби спостереження за станом довкілля (моніторинг), державного, виробничого, суспільного контролю. Моніторинг організується з метою спостереження за фізичними, хімічними, біологічними процесами, рівнем забруднення атмосфери, повітря, ґрунтів, водних об’єктів, за наслідками впливу людини на рослинний і тваринний світ, забезпечення зацікавлених організацій і населення поточною й екстреною інформацією про зміни у довкіллі, попередження й прогнозами йього стану.

Організаційну основу служби екологічного контролю становить державна служба України з гідрометеорологічного моніторингу навколишнього середовища (Укргідромет) та його підрозділи на місцях. У проведенні державного екологічного моніторингу беруть участь: держсанепіднагляд України — у частині моніторингу несприятливих впливів факторів довкілля на здоров’я людини, Мінсільгосп України в частині моніторингу забруднення ґрунтів, рослинної продукції, води й снігу важкими металами, пестицидами, нітратами в агропромисловому комплексі, а також Комітет держави із земельних ресурсів і землевпорядження, Комітет з геології, державний нагляд України з ядерної та радіаційної безпеки. Основне навантаження лягає на державну систему моніторингу Укргідромету. До її складу входить мережа пунктів режимних спостережень за рівнем забруднення атмосферного повітря, ґрунтів, поверхні вод, морського середовища, лісової рослинності, за хімічним складом опадів, снігового покриву, рівнем радіації.

Основні положення виробничого екологічного контролю було введено постановою уряду України 1968 р. «Про заходи щодо подальшого поліпшення охорони здоров’я і розвитку медичної науки в країні». Постановою передбачено організацію лабораторій у складі заводських підрозділів для постійного контролю за дотриманням санітарно-гігієнічних нормативів у цехах, а також за забрудненням атмосферного повітря, ґрунту і водойм промисловими відходами. Відповідно до Закону України «Про підприємства і підприємницьку діяльність» (1990 р.) підприємства отримали самостійність у визначенні структури й фінансування своїх підрозділів. Однак обов’язком усіх без винятку підприємств і підприємців є проведення екологічного контролю виробництва й недопущення забруднення довкілля, випуск продукції, що не завдає шкоди здоров’ю людини.

Органи охорони навколишнього середовища й санепіднагляду мають право накладати заборону на розміщення проекту, разом з органами влади вживати заходів адміністративно-правового припинення шкідливої діяльності, притягати винуватців до відповідальності за екологічні правопорушення.

Система стандартів «Охорона природи» ДСТ 17.0.0.00 встановлює вимоги до природокористувачів атмосфери, гідросфери, ґрунту у частині захисту їх від антропогенного впливу. Державні стандарти є основними нормативно-технічними документами, що встановлюють загальні вимоги до конкретних видів природокористування. Державні стандарти дають ознаки й методики визначення ступеня впливу на навколишнє середовище різних забруднювачів.

Система державних стандартів складається більш як з 200 документів, що стосуються охорони довкілля. Вона поділяється на кілька груп стандартів і забезпечує застосування єдиних та обов’язкових методів і правил охорони природи. Стандарти нульового комплексу ДСТ 17.0.0.01 та інші становлять групу організаційно-методичних стандартів. Так, ДСТ 17.0.0.04-90 регламентує основні положення екологічного паспорта підприємства.

Стандарти в галузі охорони води поєднуються в перший комплекс — ДСТ 17.1.1.01 та інші; а, наприклад, ДСТ 17.1.3.07 «Правила контролю якості повітря населених пунктів» — у третій. До четвертого комплексу належать стандарти в галузі охорони й раціонального використання ґрунтів, до п’ятого — використання землі, до шостого — охорони рослинності.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» доповнюють законодавчі акти, що конкретизують його положення. 1992 р. прийнятий «Порядок розробки й затвердження екологічних нормативів викидів і скидань забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, лімітів використання природних ресурсів, розміщення відходів», 1993 р. — Указ «Про утворення міжвідомчої комісії Ради безпеки України з екологічної безпеки», 1994 р. — «Про державну стратегію України щодо охорони навколишнього середовища і забезпечення стійкого розвитку».

Проблема охорони навколишнього середовища має глобальний характер. У Декларації Стокгольмської конференції ООН з проблем навколишнього середовища (1972 р.) сформульовані 26 принципів, що лежать в основі міжнародної екологічної співпраці. Декларацією проголошено право людини на життя в сприятливому навколишньому середовищі. Природні ресурси Землі мають бути збережені на благо нинішнього й майбутнього поколінь.

1992 р. в Ріо-де-Жанейро конференція ООН одностайно ухвалила Декларацію щодо навколишнього середовища й розвитку, проголосивши завдання — встановити нове, справедливе глобальне партнерство з метою збереження, захисту й відновлення цілісності екосистеми Землі.

Україною прийнято до виконання, зокрема: Протокол 1985 р. про скорочення викидів сірки та їх трансграничних потоків; Протокол 1988 р. про обмеження викидів оксидів азоту та їх трансграничних потоків.

Наша держава є членом різноманітних конвенцій, таких як конвенція про захист Чорного моря від забруднень (1992 р.), конвенції з трансграничного визначення дії промислових аварій і Кіотської угоди (1997 р.) про обмеження викидів речовин, що викликають парниковий ефект та ін.

 

 

Стихійні лиха, аварії та катастрофи, що часто супроводжуються руйнуваннями промислових об’єктів і погіршенням екологічної обстановки, завдають суспільству величезних матеріальних збитків і людських втрат.

Конкретно статистичні показники для кожного виду надзвичайних ситуацій розглядають у зв’язку з їх загальною та медико-тактичною характеристикою.

Людські й економічні втрати оцінюють ретроспективно. Уявлення про них дають, наприклад, деякі дані, отримані під час оцінювання землетрусу у Вірменії 7