Земельна власність і статус братського богоявленського монастиря/колеґії (до 400-ліття заснування київського братства та школи)

 

Т. Ю. Люта

Розглядається історія виникнення та розвиток землеволодіння Київського Братського монастиря й колеґіуму впродовж перших ста років їхнього існування. Порівняно з давньоруськими фундаційними правами київських монастирів братство у цей час лише починало створювати свій маєтковий фонд. Розглянуто способи та юридичні шляхи накопичення інституційної земельної власності, яка в певний спосіб вплинула й на статус колеґії/академії. Ювілейний привід спонукав до пошуку ориґіналів надавчих документів, які представлено у вигляді реґестів.

Ключові слова: Київське братство, колеґія, академія, землеволодіння, двір, привілей, універсал, грамота.

Дослідники неодноразово цікавилися питанням статусу Києво-Моги- лянської академії1, однак щоразу з’ясування юридичних складових цього процесу «загрузало» в документах на право земельної власності братства та монастиря. На перший погляд, проста історія накопичення маєтностей цією новою порівняно з давньокнязівськими монастирями київською інституцією не викликає особливих питань. Але уважне простеження появи в монастирському архіві кожного документа, а з ним і маєтків, дає уявлення про характер цього утворення та механізми його культурного й політичного функціонування.

Як відомо, фундація Київського братства та Братського монастиря припадає на 15 жовтня 1615 р., дату, зазначену у відомій дарчій дружини мо- зирського маршалка Степана Лозки – Гелжбети-Анни (Галшки) Гулевичівни     .

За текстом документа, місце розташування подарованого двору локалізується доволі точно між подільськими топографічними реаліями того часу: на шляху «от ринку ку Днепрови», між дворами київського війта Василя Ходики Креницького (відомої в місті особи, власника багатьох дворів, комор і «пляців» на Подолі)   та міщан Криштофа Золотаря й Петра Нечая (паралельні дворові Ходики) ; із третьої сторони двір Гальшки межував «від ринку – двір Соленка» і четверта його межа була «тилом у тин» двору «небожчика Федора Миткевича». Таким чином, можна визначити територію, де виникло Київське братство – між приватними шляхетськими та міщанськими дворами київського Подолу.

Підтвердження цієї даровизни королем у 1629 р.   визначило статус самої подарованої землі для братства як»шляхецкое юриздиции на братство регули Василя Великого». Коментарі публікаторів та дослідників щодо цих двох документів самі по собі варті уваги як зразки дослідницьких методів. Зокрема редакторські правки  митрополита Євгенія (Болховітінова), першого публікатора дарчої, свідчать про специфічну, на межі фальсифікації, репрезентацію тексту: «[... ] якосе здавна тотъ домъ (виправлено рукою митроплита з “дворъ”  – Т. Л.) съ пляцомъ и зо всимъ на все мелъ и теперъ мает». До політичних методів можна віднести зауваження та сумнів Д. Зубрицького про автентичність королівського підтвердження 1629 р. Гальшчиної даровизни лише на підставі конфесійних міркувань . Усі ці обставини не сприяли процесу вивчення історії Київського братства, школи та академії. Жодному з дослідників XIX – початку XX ст., попри величезну кількість праць, так і не вдалося ані опублікувати повний корпус її документів, ані написати історії без конфесійних упереджень. Показовими у зв’язку з цим стали тексти історії академії кінця XVII – початку XVIII ст. професорів М. Петрова та С. Ґолубєва, Ф. Титова – Мазепине могилян- ське відродження там просто не згадане .

Дослідження у ХХ ст. історії братства, зокрема Я. Ісаєвича та З. Хижняк, котрі йшли шляхами історіографії XIX ст., мало що додали до загальних відомостей про академію раннього часу. Наріжним каменем дискусії про початок Могилянки між сучасними істориками  є проблема пошуку ориґіналу дарчої Гулевичівни та його копій ХУП-ХУЛІ ст. Висновок, до якого спонукає дослідження цього питання, один: пізніші копії й опубліковані редакції свідчать про її суроґатне походження   . Принаймні до такого визначення спонукає текстологічний аналіз цього документа, а також абсолютно очевидний анахронічний факт згадки в тексті 1615 р. реалій 1620 р. : надання ставропігії Богоявленському братству та ректорство Ісаї Купинського, явного «співтворця» цього акта або його «редактора».

Другою проблемою щодо заснування Київського братства є наявність більш раннього його датування: 1594-1596 рр. Арґументом на користь цього слугувала купча, ориґінал якої не зберігся (принаймні досі не виявлений), про продаж київським зем’янином Андрієм Обухом та його дружиною Наталією Сверщовською в 1594 р. «дворового места Сверчековское [... ], которое дворовое место против дворов києвских мещанина Сидора и Телепника, а сеножать на оболоньи прозиванием Сверщовская издавна ку тому дворовому месту належит: за тридцать коп литовских». Ця купча є складовою більш пізньої академічної підтверджувальної грамоти царів Івана та Петра Олексійовичів від 11 січня 1694 р. 11 з перерахуванням усіх наявних на той час маєтків колегії й документів на них. Згадка про купчу була додатковим арґументом для багатьох дослідників ще в XIX ст. вважати початком братства в Києві XVI ст. Професор С. Ґолубєв опублікував остаточний «вердикт» у справі раннього датування історії братства .

Цікава деталь царської грамоти – тут поряд підтверджувалися у власності монастиря двори, згадані в дарчій Гулевичівни як сусідні: «Креницковский, Митковской» та декілька інших. Особливо дивна та обставина, що двір Василя Ходики Креницького опинився у володінні монастиря відразу після козацьких війн, а верхні церкви Воздвиженська та Трьохсвятительська разом з їхніми землями – після вбивства уніатського священика Івана Юзефовича, пароха

Василівської (Трьохсвятительської) церкви козаками на початку 1625 р.   було відібрано в унійної адміністрації Київської митрополії. Важко уявити,