Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Земельна власність і статус братського богоявленського монастиря/колеґії (до 400-ліття заснування київського братства та школи)

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
37
Мова: 
Українська
Оцінка: 

що згадані двори могли бути проданими або подарованими власниками за життя, оскільки їхня політична та релігійна орієнтації були цілком протилежними православній партії. Ще в дарчій Гулевичівни згадувався покійним її сусід Федір Миткевич – його двір також підтверджується царями як власність монастиря. Інші дворища – Созоновське, Оксаковське, – очевидно належали Созонові Балиці та Янові Аксаку, колишнім київським бурмистрові та земському судді. Звільнені в такий спосіб дворища й церкви Воздвиження і Трьохсвятительська у Верхньому місті поклали початок великому земельному фонду монастиря/колеґії та опануванню братством давньоруської князівської нерухомості, якої на початку його історії в нього не було. Крім того активне «прирощування» земельної власності католицьких інституцій Братським монастирем у результаті тих самих подій та пізніші придбання створили досить великий фонд для забезпечення життєдіяльності закладу. Вірогідно, про Василівську церкву та її володіння згадував у своєму листі від 3 травня 1659 р. переяславський полковник Василь Дворецький :

«В Киеве и его грунтах находящиеся в Киеве и за Киевом бу- дучие и все, сюда принадлежащее, как то: недавно чрезъ та- мошнихъ ксензовъ заложенное, а теперъ пустое село названное Мостыще надъ речкою Ирпинемъ, грунтъ ихъ увесь з борами и речкою Которемъ, з млинами всеми целыми и попаленными на речке Которе въ томъ же грунте будучими, зо всеми пожитками належачими, который то грунтъ отцамъ Братцкимъ належачий починается отъ той же речки Ирпеня, а кончается по озеро за селомъ Преваркою и за полями его въ полмиле въ бору ведле дороги Гостомской на Мостище идучое, будучого въ довжъ, а въ попререкъ – отъ Сирца речки просто черезъ боръ, отъ грунту церкви Василевское меское киевское, презъ того жъ Сагайдачного оуфундованное (тут і нижче курсив мій – Т. Л.), по речку Водицу въ поперекъ кончится, которая идетъ отъ Мощана грунту воеводсткого Выжгородского».
Можна припустити, тут ідеться про Василівську церкву, що була неподалік від Житнього торгу, але її земельні володіння не відомі. А от Василівській (пізніше – Трьохсвятительській) церкві у Верхньому Києві відповідали згадані в листі ґрунти від р. Сирець до р. Водиця. Ті території разом зі своїми «приналежностями» простежуються у власності цього храму на підставі привілеїв короля Владислава IV від 12 травня 1638 р.   та 7 травня 1640 р., виклопотаних
Петром Могилою . Ці хартії остаточно закріпили за Братським монастирем як традиційні давньоруські церковні володіння, так і маєтки пізніших надань, у тому числі згадана вище купча Андрія Обуха.
На прохання ігумена Ігнатія Оксеновича-Старушича, Воздвиженська (пізніше – Андріївська) та Василівська (Трьохсвятительська) церкви – як такі, що «через немалий час порожні залишалися, а потім перейшли до рук світських попів і привернені до приватної власності в ніщо обернені і до остатку знищені», – були узаконені за монастирем. Точної вказівки на локацію маєтностей цих церков королівські листи не подавали, однак у царській грамоті 1694 р. уточнювалися межі цих володінь на підставі документа 1593 р. (!) :
«[... ] который Рогъ Соколей имеетъ въ себе рубежъ – начать от кладовища дорогою до броду в Рутку, назад од того кладовища долиною в ручай Верхнего Клова, да ручаем у глубокую долину, лесом – на гору ку великой меже, великою межою ку стародавнему путищу в рощу Ляскову, путищем в Сторожевскую дорогу, по Секирки в Либедь; а по другой стороне за валом у Крещатой Долины пашня Воздвиженська, особе в обрубе возле вала по обе сторони дороги. Грань той пашни лежить долиною, яругами, а кругом долини межею ку дороге тоже пришел рубеж; да за Ори- ненским провалом нива Воздвиженская у Кощавого Броду, две ниви на сей стороне Кощавца, а за Кощавим Бродом за Либедь ниви и борок ку рубежам, по дорогу на Тесные Улице; поверх Либеди на Теремцах селище, ниви, сенокосы у моста по обе сторони дороги к церкви Воздвижения Честнаго и Животворящаго Креста Господня вечно. И в обрубе грань, лежать сверху вниз речки Борщовки лугами мокрыми, сочавинами, идучи дубровами к той же дороге, на той же стороне Борщовки: земля бортная, нивы, сенокосы вечно. В обрубе рубеж идет – по одной стороне речка Борщовка, а по другую сторону дорога Запольская давняя, да в луг глубокий, рубежем к Северце, Северкою к Борщов- ке речке к валу, где стояла старая церковь Воздвиженская, тут нива по обе стороны дороги по Яцкову межу».
Топоніміка згаданих місцевостей, поза сумнівом давньоруського походження, не може бути цілком реконструйована, а окреслена лише у загальних рисах.
Додатковим джерелом для встановлення володіння братства й монастиря з колеґією землями цих церков стали царські грамоти часів гетьманування І. Мазепи. Від 1686 до 1709 рр. колеґія та монастир отримали від царської й гетьманської влад юридичні дозволи на володіння як старими, так і новими територіями, що значно розширило ареал скромних братських надбань першої половини XVII ст. На прохання «гетьмана обох сторін Дніпра» І. Мазепи, московська канцелярія видала й інші підтвердження, що підкріплювали попередні надання, і в такий спосіб леґалізували братську нерухомість у Верхньому Києві. Саме факт перерахування у складі вказаних грамот документів на підтвердження колишніх володінь викликав хвилю спробдослідників XIX ст. «посунути» історію братства вглиб – до, так би мовити,
Фото Капча