Жанр поеми у творчості Д. Павличка

Здобуті результати доповнюють корпус історико-літературних досліджень, присвячених творчості Д. Павличка та іншим питанням розвитку новітньої української літератури; матеріали та висновки роботи можуть застосовуватися в процесі подальшого вивчення проблем жанру, поеми як ліро-епічного жанру. 

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення, підсумкові матеріали дослідження можуть бути використані при розробці спецкурсів за творчістю Д. Павличка, з теорії жанру поеми тощо; у лекційних та семінарських заняттях, при написанні підручників, нових літературознавчих досліджень з історії новітньої української літератури та письменства сучасного періоду. 

Апробація роботи. Основні положення дисертації висвітлювалися на наукових конференціях Інституту філології впродовж 2005 – 2007 років; на Міжнародній науковій конференції “Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (2005); Міжнародній науковій конференції “Київські філологічні школи: історико-теоретичний спадок і сучасність” (2005); Всеукраїнській науковій конференції “Сенсова та естетична природа вартісних орієнтацій у Т. Шевченка” (2005); ІІ Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 85-річчю від дня народження українського письменника В. Малика “Історична ретроспектива в українській літературі: від давнини до сучасності” (2006); Всеукраїнській науковій конференції “Феномен А.Кримського у світовій науці (до 135-річчя від дня народження)” (2006); Наукових читаннях, присвячених 130-річчю від дня народження професора І.В. Шаровольського (2006); Міжнародній науковій конференції “Мова і культура” ім. проф. Сергія Бураго (2005, 2006 рр.); Всеукраїнській науковій конференції “Образ світу в творчості Т.Шевченка: бачення національного і загальнолюдського” (2007); Всеукраїнській науковій конференції “Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність” (2007). 

Основні положення дослідження викладено у дев’яти публікаціях, що вийшли у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, який нараховує 279 позицій. Загальний обсяг дисертації – 198 сторінок, з них 178 – основного тексту. 

 

 

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, її наукову новизну, визначено об’єкт і предмет аналізу, сформульовано мету й завдання дослідження, висвітлено теоретико-методологічну основу та методи, окреслено ступінь наукової розробки, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, розкрито теоретичне і практичне значення дисертації, наведено форми апробації роботи, коротко схарактеризовано її структуру.

Перший розділ – “Дискурс жанру новітньої української поеми” – присвячений опису напрацювань у галузі теорії жанру поеми та науковим інтерпретаціям, пов’язаним із предметом дослідження. 

У підрозділі 1.1. – “Генеза та основні закономірності розвитку жанру поеми в новітній українській літературі” – розкрито суть, функціонування й еволюцію новітньої української поеми, визначено її типологічні ознаки. 

Новітня поема – це якісно нове явище. Така позиція жанру зумовлена новаторським характером літератури середини ХХ століття. Поєднання традиційного й індивідуально-авторського – провідна стильова домінанта, жанровий “показник” новітньої поеми. Взаємозв’язок мислячого та діяльного первнів поеми вияскравлює основні характеристики її жанрової природи: родові та стильові домінанти; зв’язок поеми із культурно-історичною традицією; архетипну сутність категорії героїчного; художні новації в жанрово-стильовому розмаїтті. 

Унікальні моделі світу в новітній поемі досягаються завдяки широким можливостям жанру, що перебуває на перехресті літературних родів – епосу та лірики. Зреалізовується в жанрі поеми й категорія драматичного. Взаємопроникнення, злиття основних родових показників поеми, насамперед епосу та лірики, здійснюється не шляхом їх механічного змішування, а через органічне зрощення. Відбувається не звичайне стирання жанрових меж, а народження нового жанру. Будучи структурно ліричною та інтонаційно драматичною, поема, проте, виформовує епічну світокартину. Форма, в якій втілено епічний зміст поеми, з часом змінюється. Так, епічність новітньої поеми виражається не стільки в передачі плину подій та яскравості розповіді, скільки в підходах автора до осмислення небуденних явищ, вчинків героїв. Нині епічне – радше заглиблення в культурну сферу, внутрішній світ особистості. Можна твердити, що в ХХ столітті кардинально змінилася структурно-системна “тканина”, що формує епічність поеми. Часто епічність сприяє художньому “піднесенню” буття, а тому органічно пов’язується з категорією героїчного – прикметною ознакою поемного жанру. Оскільки закони жанру, сама його специфіка не нівелюються, то категорія героїчного завжди виступає функціональним узагальненням у поемі. Героїчне новітньої поеми – це передусім філософська концепція “трагічного оптимізму”.

Певною мірою предметом літератури в минулому столітті був процес, що потребує аналітичного, дослідницького й узагальнюючого типу художнього пізнання. Так, у складному організмі поеми з’являються елементи лірики, які, взаємодіючи з епічними складовими, сприяють відображенню розмаїтої нової дійсності. Тому зміст поеми зводиться до власне ліричної форми, а стильова єдність поеми як виду виявляється в домінуванні ліричного: асоціативна будова сюжету, автор як суб’єкт мовлення, ліричний герой – центральна постать тощо. Відбуваються кардинальні зміни в структурі та інших складових поеми. Асоціативний плин авторської думки формує ліричну структуру епічного твору. Та особистість як архітектонічний центр ні в якому разі не заперечує епічності, а лише робить сюжет поеми більш рухливим, гнучким, спроможним поєднувати на асоціативній основі різні епохи, здійснювати узагальнення там, де (в розповідному сюжеті) знадобився б набагато більший