Жанр поеми у творчості Д. Павличка

Загалом пафос поеми – життєствердний, а письменницьке бачення сьогодення не зводиться лише до закликів та викриття. Справедливий гнів поета, одверто оприлюднений, має джерелом безмежну любов до України. Тож в епічній дійсності твору – “України безбереж”. Цікавими в поемі є сповідальні моменти суто особистісного плану, що доповнюють ліричний рівень твору, помітно його психологізуючи. У них відчувається розуміння неминучості втрат і пов’язаного з цим болю, виразно звучить мотив відповідальності художника перед історією та народом. 

Однією з проблем політичного контексту поезії Д. Павличка в останнє десятиліття виступає сучасний аспект непростих стосунків України та Росії. Виразно він звучить в історичних поемах збірки (“Петрик”, “Петро Могила (1620р.)”), де не просто висвітлюються історичні факти, а художньо моделюється історичний погляд на життя. Під кутом зору морального максималізму автор вдається до глибоких історіософських зрізів. Триєдність минулого, сучасного й майбутнього стає об’єктом пильного художнього дослідження. Обидві поеми цікаві в багатьох аспектах – проблематикою, композиційною будовою, мовно-стильовими засобами, жанровою специфікою. Синтезуючою для двох поем є ідея незалежності України. Окрім того, в цих творах художнє слово Д.Павличка несе моральний потенціал, а в його ліро-епіці добре відчувається непересічна енергія патріотично наснаженої думки. 

У текстових масивах поем простежується і своєрідна схема трансформації міфологізму: головні персонажі змальовані в героїко-патетичному ключі, їхні величні постаті сконцентровують у собі небуденну енергетику лицарства, що вивищується над простором і часом. Саме тому загальний стрій поем ґрунтується на внутрішніх, психологічних моментах – обов’язково виразних, наскрізних у всій художній структурі конфлікту. Власне, ці конфлікти відбуваються здебільшого у внутрішньому світі головних героїв, викликаючи протиріччя, розмірковування, переоцінки. Центральні персонажі караються тим, що раніше не усвідомлювали належним чином несправедливості буття, складності соціальних, етнічних стосунків. Це своєрідний моральний катарсис, що переживають головні герої. Ясна річ, що висновок про величезну провину, тяжкість морального злочину унеможливлюється поза ототожненням конкретного героя з усією нацією. Петрик і Петро Могила – ідеалізовані постаті героїв-провідників – виступають своєрідними символами перманентних національно-визвольних змагань українського народу. Ці образи по-своєму матеріалізують, узагальнюють авторські погляди на історію та сучасність. Будучи неупередженим і справедливим, поет простежує еволюцію української національної ідеї, державності та духовності, історичної пам’яті, через зв’язки історичної та художньої правди розкриває діалектику співвідношення національного й загальнолюдського. 

В основі сюжетів поем – хроніка подій, де історія конкретної особистості явно домінує. При цьому приватні історії віддзеркалюють події, що є справді вікопомними. Епічне тут не обмежується абсолютно безпристрасним спогляданням реальної дійсності. Поет прагне заглибитися у внутрішній сенс явищ, хоча й не “портретує” їх. Разом із соціально-історичною проблематикою епічну структуру творів становить і соціально-психологічна, виражена в основному через ліричний компонент. Ліризм цих поем є виявом чуттєвої реакції на життєві проблеми, що зображуються. Творам притаманний монізм мотивації переживання. Тому лірична думка тяжіє тут до категоричності, а ліричне “Я” виступає носієм “абсолютної” істини. Монологам героїв властива внутрішня зосередженість, тяжіння до самоаналізу. Ліричні моменти в цих поемах відіграють важливу роль у розвитку дії; почасти вони особливо вирізняються й ніби поглинають епічну структуру. Тому життєво реальний історичний план епічної розповіді міцно пов’язується з абстрактним, поетичним світом художника. Власне драматична родова структура поем посідає відносно небагато місця, підпорядковуючись “законам” лірики: репліки героїв концептуальні, пристрасні й по-справжньому драматичні в переломні, кульмінаційні моменти розвитку дії. 

Незважаючи на явну “розробку” сучасної проблематики, поеми витримано відповідно до жанрового канону. Вони починаються й закінчуються описом героїчних за своєю суттю подій, мають ускладнену структуру. У поемі “Петро Могила (1620р.)” наскрізним є образ розп’яття, який трактується в загальнолюдському розумінні: у кожного свій хрест. Із погляду митця, гармонія між навколишнім світом та людиною є шляхом до духовного оновлення людства. Архітектоніка поеми “Петрик” закумульовує в собі національне питання українського етносу, коли, озираючись на співвідносне з часом історичне минуле, відшуковуєш пояснень станові речей, який донині патріотично настроєний загал не задовольняв.

У Висновках синтезовано результати дослідження. 

Ясна річ, що в дисертаційній роботі ми не могли оминути питання розвитку новітньої поеми в історичному контексті української літератури. Такий підхід дав можливість простежити витоки й еволюцію поемного (жанрового) мислення Д.Павличка.

На основі проведеного в дисертації аналізу можна стверджувати, що новітній період у розвитку літератури прикметний помітним художнім поступом і посутніми естетичними здобутками в жанрі поеми, зумовленими особливою інтенсивністю, динамікою еволюційних перетворень у суспільно-мистецькому житті. Новітня поема вносить у сприйняття та розуміння жанру чимало нового насамперед самою специфікою свого розвитку. Найпоказовіші змістово-стильові риси новітньої поеми, що, органічно поєднуючись, виявилися в її різноманітних структурах, стали видотворчими чинниками, є такими: наявність архетипних рис (передусім героїчного, монументального, епічного); кристалізація епічного змісту ліричними засобами художнього моделювання життєвих реалій; домінування ліричної експресії (замість описової розповіді), що створює відкриту концептуальність; особистість автора як архітектонічний центр; актуальна суспільна проблематика як основа ліро-епічної структури змісту; родова контамінація, дифузійність, увиразнена філософічністю, публіцистичністю, історіософією, фольклорною автентикою; найвища діяльна сутність поемного героя; індивідуально-поемне мислення