Жанрова своєрідність Тригрошової опери Бертольта Брехта

За словами Фейхтвангера: «Нетерплячий поет Брехт написав вірші і перші п’єси Третього тисячоліття. Ті, хто живе сьогодні, передчувають його значення; та лише майбутні покоління повною мірою зрозуміють його творчість»

1918 року в Німеччині спалахнула революція, але надій Брехта не виправдала. Нові драматичні події у житті він художньо осмислює в перших незвичних драмах − „ Барабани серед ночі”, „У нетрях міст”. Брехт змушує глядача подивитися на світ та його конфлікти не очима персонажа, а очима автора, тобто виробляється та спрямованість драматургічного пошуку митця, яка згодом приведе його до створення театру політично активного, тенденційного театру, в якому глядач – не сомнамбула, а активний учасник. Саме це брехтівське прагнення створити оригінальну естетичну систему і є цінним у перших драматургічних спробах художника. Можна припустити, що саме ця цілеспрямованість спроб раннього Брехта дала підставу драматургові у зрілі роки при його скептичному ставленні до своїх драматичних первістків не відмовлятися від них, а цілком впевнено твердити, що „ сьогоднішній день, викоханий вчорашнім, перейде в завтрашній”.

Протягом 1918−20-х рр. формуються теоретико-драматичні уявлення Б. Брехта. За цей час він написав 26 театральних рецензій на вистави аугсбурзького театру. 29 вересня 1922 року в Мюнхені відбулася прем’єра п’єси „ Барабани серед ночі”. Молодому драматургові була присуджена найпрестижніша в країні літературна премія імені Клейста, яку він сприйняв як належне.

Після війни Брехт відновив свої заняття в Мюнхенському університеті, однак кар’єра лікаря його вже не приваблювала. Студента частіше можна було побачити в кав’ярні „ Стефанія”, де збиралася богема. Під час „ пивного путчу” 1923 р. у Мюнхені ім’я Брехта було занесене фашистами до списків тих, кого потрібно знищити в першу чергу. 1923-24 рр. були для Б. Брехта надзвичайно важливими. Він працює у Мюнхенському Камерному театрі і звертається до драматургії Крістофера Марло, готує до постановки його хронічку „ Едвард II”, в якій вперше застосовує прийоми й принципи, що згодом посіли почесне місце в системі „ епічного театру”. 1924 року переїжджає до Берліна для роботи у Німецькому театрі.

1927 р. окремим виданням виходять вірші, написані Брехтом протягом 10 років. Збірка називалася „ Домашні проповіді” й засвідчила неприйняття поетом буржуазного світу, просякнутого брехнею. П’єса „ Тригрошова опера” (1928) принесла драматургові світове визнання.

У 1930 році Брехт звертається до спадщини великого російського письменника, основоположника літератури соціалістичного реалізму О. М. Горького. Творчість Горького завжди цікавила Брехта. Горький приваблював німецького драматурга насамперед тенденційною пристрасністю, епічним розмахом думки, вмінням ставити й розв’язувати у своїх творах складні проблеми розвитку особистості в епоху соціальних потрясінь. Звернення до творчості Горького було викликане ще й тим, як свідчить Б. Райх, що Брехт намагався створити в рамках „ навчальних” драм „ образи рядових людей, невідомих героїв маси, змалювавши їх як незабутніх творців історії”.

За своїми переконаннями Брехт був комуністом, а його п’єси мали яскраво виражене ідеологічне спрямування, що шокувало значну частину „ добропорядної” буржуазної аудиторії. [8, С. 41] Коли до влади прийшли фашисти, він зрозумів, що за їхнього правління в нього немає майбутнього. Тому у 1933 р. Брехт разом із родиною покинув Німеччину. Через 2 роки батьківщина позбавила його громадянства, і він після війни не тільки не вимагав його повернення, а й з неприхованою глузливістю зробив собі австрійський паспорт.

Перебуваючи в еміграції, Брехт проводив активну антифашистську пропаганду, писав і ставив антифашистські п’єси, серед яких „ Матінка Кураж та її діти” (1939). Брехтівська „ Матінка Кураж” переносила глядача у горезвісні часи Тридцятилітньої війни, яка у сімнадцятому столітті буквально спустошила Німеччину. Спочатку (перші 6 років) драматург жив у Данії. Напередодні вступу фашистів до Фінляндії письменник залишив її. З рукописом п’єси „ Життя Галілея” утік до США, де прожив з 1941 по 1947 року. В Америці навколо митця згуртувалася частина німецької антифашистської еміграції, у Брехта з’явилося чимало американських друзів, серед яких був актор Чарлі Чаплін. В еміграції були написані такі відомі п’єси, як „ Добра людина із Сичуані” (1938−1940), „ Кавказьке крейдяне коло” (1944−1945) і переглянуто концепцію „ Життя Галілея”.

У 1946 р. в США набирала оберти кампанія „ боротьби з комуністами”, і Б. Брехта підозрювали в належності до „ комуністичної змови в Голівуді”. Тож 31 жовтня 1947 року він вилетів до Парижа. Американська прем’єра „ Життя Галілея” відбулася в грудні без автора.

22 жовтня 1948 р. Брехт повернувся до Берліна. Нарешті він отримав змогу створити власний театр, реалізуючи себе і як режисер, і як драматург, і як громадський діяч. 1950 року його обрали віце-президентом Академії мистецтв НДР. Вистави „ Берлінер ансамбль” мали неабиякий успіх, популярність Брехта зростала. Суспільним явищем стала постановка в 1970-х п’єси „ Життя Галілея” московським театром на Таганці.

Як митець, особливо як драматург, як практик і теоретик театру, Брехт був сміливим новатором і вдавався до художніх прийомів, що викликали заперечення у прихильників звичних, традиційних форм.

Останні роки життя письменника були надзвичайно напруженими. „ Берлінер